мапи України - кінець 19го - початок 20го століття

Французська мапа. Кликніть для сбільшення (4 МБ)

Наглядна мапа, яка національність проживала на території Європы на початку 20-го століття. 

 

Мапа видана в Австрії, 1918 рік

Території, які були заселені українцями до другої світової війни. Кликабельно.

1928 рік. Мапа видана в складі “Російського історичного атласу” в Москві.

Атлас отримав першу премію Цекубу та ЦБ СНР.

Почему россияне не русские, а Киевская Русь не Россия

Россия – страна созданная Петром I на основе Московско-татарского княжества.

Вся государства-фейка России это не более чем череда фальсификаций, подлогов и местами банального литературного творчества авторов ее писавших. Имперские замашки «русских» не имеют никаких обоснований, а их желание подменить историю, оставило нам даже в подделанных ими же источниках основание для того чтобы утверждать, что россияне к Руси никакого отношения не имеют. 

Важнейшей мистификацией созданной Россией является некая связь между историей Киевской Руси, а фактически Украины, и фино-татарскими ханами Московии. 

Надо понимать, что определение Русь, изначально относилось лишь к территории, подконтрольной, и охраняемой, городу Киеву. Укрытой городом Киевом. 

 Называлась соответственно территории Киевской Русью, так как от названия ее центра, ее столицы и происходило название территории. 

Так города платившие Рима – признавали право Рима, и назывались Римской Империей, города платившие Москве – аналогично. 

Если взять сегодняшнюю карту, то Киевская Русь - это территория Центральной Украины, а именно: Киевская, Житомирская, Сумская и Черниговская области, а также части Винницкой, Черкасской и Полтавской областей. 

Под напором татаро-московских войск, центр Руси, вместе с ее управленческим аппаратом в конце XII века сместился на Западную Украину. 

О чем говорят летописи? 

 Но хватит разговоров, перейдем к доказательной базе, к летописям: 

1146 год 

«И Святослав, заплакав, послал к Юрию в Суздаль, сказал: «Брата мне Всеволода Бог взял, а Игоря Изяслав схватил. Пойди-ка в Русскую землю, в Киев». 

1147 год 

Черниговский князь Святослав взял в осаду город Неринск в Рязанском княжестве, о чем в летописи написано: «В то же время прибежали к Святославу из Руси отроки». Что говорит о том, что Рязань не является Русью. 

1148 

год Киевский князь Изяслав Мстиславович обменялся любезностями с братом Ростиславом Мстиславовичем, князем Смоленским: «Изяслав дал дары Ростиславу, что от Русской земли и от всех цесарских земель, а Ростислав дал дары Изяславу, которые от верхних земель и от варягов». 

1149 год 

 Изгнанный из Киевщины Ростислав, приехавши к своему отцу Юрию Долгорукому в Суздаль, говорит: «Слышал я, что хочет тебя вся земля Русская и черные клобуки».

Юрий же Долгорукий, позже говорит: «Сыновец мой Изяслав, на меня прийдя, волость мою разорил и поджег, а еще и сына моего выгнал из Русской земли и волость ему не дал, и меня стыдом покрыл». 

1151 год Изяслав Мстиславович, изгнавший Юрия Долгорукого из Киева, сообщает, что его сын Андрей Боголюбский сказал: «Тем временем выпросил у отца пойти заведомо в Суздаль, говоря: « Осе нам уже, отче,тут, в Руской земле ни рати, ни чего другого. Так что потеплу пойдем». 

1154 год Об очередном неудачном походе Юрия Долгорукого на Киев в летописи сообщают: «В том же году тронул Юрий с ростовцами, и с суздальцами, и со всеми детьми в Русь. И случился мор среди коней во всем войске его, которого же не было никогда». 

1173 год Когда Ростиславовичам предложили покинуть Киев, а также города Белгород и Вышгород и уйти в Смоленск, летопись сообщает: «Засетовали Ростиславовичи, что он лишает их Русской земли». 

1174 год Суздальский князь Андрей Боголюбский, отвечая на обращение князей Ростиславовичей, говорит: «Подождите немного, я послал к братьям своим в Русь. Как мне весть будет от них, тогда и дам ответ».

Позже, после смерти Андрея Боголюбского, придворный человек Кузьмин говорит: «Уже тебя, хозяин, пахолки твои не признают. Не так, как когда-то, когда купец приходил из Цесарограда, и из других краев, и из Русской земли…». А бояре из Владимира-на-Клязьме вторят ему: «Князь наш убит, а детей у него нет, сынок его в Новгороде, а брат его на Руси». 

1175 год Летопись гласит, что русские – чужие на Ростовской земле: «В том же году, когда оба Ростиславовича сидели на княжестве в земле Ростовской, раздавали они были посадничества русским отрокам. А те большую тягость людям сим совершили продажами и верами». 

1180 год Черниговский князь Святослав Всеволодович пошел походом на Суздаль и Рязань: «И тогда спешно приготовились к бою в войске Святославовом, и Всеволод Святославович уборзе примчался к русским полкам со своим полком. И тогда рязанские князья убежали, а других они побили».

После того как Святослав вернулся из Суздаля летопись гласит: «А когда вышел он из Суздальской земли, то отпустил брата своего Всеволода, и Олега, сына своего, и Ярополка в Русь, а сам с сыном Владимиром пошел в Новгород Большой». 

1187 год Князь Рюрик Киевский послал в Суздаль сватов к князю Всеволоду, дабы его дочь Верхуслава вышла за своего сына Ростислава. Всеволод согласился, и отпустил ее: «в Русь». 

1223 год Киевским князям на битву с татаро-московами послали с ростовским полком Василия Константиновича: «к ним в Русь». 

1406 год Литовская летопись сообщает: «Свидригайла… начал много зла с Москвой творить Литовской земле и Руси». 

1415 год «Витовт, Большой князь Литовский, увидев, что митрополиты, придя из Москвы в Киев, забирают из Святой Софии все, что красиво… и в Московскую землю относят», чтобы «не преуменьшалось богатство в земле Русской», приказал выбрать своего митрополита. 

 И это лишь то, что реально «попалось под руку»! 

Таких упоминаний, при желании в летописях вы найдете огромное количество.

Тиражирование этнонима «Русь»

Но нигде нет этнонима: «Суздальская Русь», «Московская Русь», «Новгородская Русь»! 

Все это тиражирование название Русь не более чем выдумка политтехнологов, имеющая одну цель, закамуфлировать воровство истории. 

Русь всегда была Киевской, подчиненные ей земли никогда не были Русью. 

Суздаль, Смоленск и Новгород, ни во время пребывания под властью Киева, ни после, никогда не назывались Русью. 

Русь – это территория современной Центральной, а с конца XII века – еще и Западной Украины. 

Переезд Руси 

В XIX веке российский историк Михаил Погодин предложил весьма удобную теорию о преемственности Москвы как столицы переехавшей из Киева Руси. 

По его словам, Русь, поднялась и «переехала» из Киева в Москву! 

Идея была настолько притянутой за уши, что даже в советское время, над ней смеялись все историки. 

Владимирско-Суздальское княжество, или Залесье – это территория, прародина сегодняшней Московии. 

Московия – не имеет никакого отношения к Руси, и называться Русью, не может. 

Также Русью называться не может и Новгород, из которого сейчас в России пытаются сделать «первую столицу Руси»!

Во-первых потому что Новгродов, по меньшей мере было построено великое множество, и название Новгород мог носить любой Новый Город.

Во-вторых так сложилось исторически, что земли Великого Новгорода, никогда не считались Русью.

1141 год «А когда Святослав Ольгович удирал из Новгорода в Русь к брату, то послал Всеволод навстречу ему». Новгород не является Русью!

1148 год Князь киевский Изяслав Мстиславович пришел за помощью к новгородцам и сказал: «Вот братья, сын мой, и вы прислали ко мне, что вас обижает стрый мой Юрий. На него я пришел сюда, оставив Русскую землю».

А после того как киевское и новгородское войско пошло войной на Суздаль, летопись сообщает: «И оттуда послали они Новгородцев и Русь опустошать Ярославль».

 «И в то время пришли новгородцы и Русь, опустошив, от Ярославля, и добычи много они принесли».

Получается, что представители Новгорода и Руси, это не один и тот же народ, как бы того ни хотелось сегодняшним политисторикам. 

В конца XII века Западную Украину начали называть Русью.

Так галицко-волынского князя Романа Мстиславовича, который правил в 1188-1205 годах, современники называли «самодержцем всей Руси». 

А вот Андрея Боголюбского, в то же время, летопись уже называет «самовладцем всей Суздальской земли». 

Подчеркивая его незаконный приход во власть, узурпацию власти над Суздалем. 

Галицко-волынские князья, достаточно долго удерживали за собой титул Руси и называл себя князьями и хозяевами «Русской земли» или «всей Русской земли», а на их печатях был указан титул «короля Руси» или «Rex Russiae». 

Московия была официально переименована в Россию царским указом в 1721 году. Этноним «русский» закрепился еще позже – только в конце века, когда царица Екатерина II «высочайшим повелением» приказала московскому народу называться «русским народом» и запретила ему употреблять название «москвитяне». 

Скопійовано з fakeoff.org

Росії загрожує розпад – професор Панфілов

Мапа Російської Федерації

Подальший шлях Росії – або повернення до внутрішніх справ і перетворення своєї території на розвинуту країну, або розпад, зазначає Олег Панфілов

Подальший шлях Росії – або повернення до внутрішніх справ і перетворення своєї території на розвинуту країну, або розпад. Таку думку в інтерв’ю Радіо Свобода висловив професор грузинського Державного університету Ілії, історик, журналіст Олег Панфілов. Він вважає, що Захід не відмовиться від тиску на Росію, а також називає Путіна малоосвіченою людиною, дуже залежною від команди кремлівських «яструбів».

Керівництво Росії мислить нераціонально щодо України – професор Панфілов

– Ми з Вами бесідуємо в момент чергової ескалації конфлікту на Сході України. Як Ви самі для себе оцінюєте нинішнє загострення? Я дуже добре пам’ятаю, що ще місяць тому в Україні говорили про те, що, можливо, цей конфлікт вже переходить на стадію заморожування.
– Я думаю, що це в першу чергу залежить від того, що імперські амбіції Росії невдоволені. Путін і його команда вважали, що вони зможуть «додавити» Україну перш за все економічно, а потім українці самі погодяться й скажуть: мовляв, добре, забирайте Донбас, – і може навіть підуть на якісь інші поступки.
Я думаю, що, в першу чергу, Кремль завжди переповнюють амбіції, а не реальна оцінка ситуації. Не думаю, що тверезомислячі росіяни розуміють, що Україну можна перемогти. Можна на якийсь час анексувати Крим, можна якийсь час обманювати жителів Донецької й Луганської областей, але зрештою переважає здоровий глузд. І зрозуміло, що Україна все одно буде незалежною країною та намагатиметься відновити свої кордони.

Є команда людей, які оточують Путіна і яких заведено називати «яструбами», які розуміють, що сенс їхнього існування пов’язаний лише з агресією

Але є команда людей, які оточують Путіна і яких заведено називати «яструбами», які розуміють, що сенс їхнього існування, їхнього подальшого життя пов’язаний лише з агресією, лише з продовженням війни. Інакше, як і будь-який злочинець, вони розуміють, що покарання рано чи пізно настане. Думаю, що це пов’язано безпосередньо з цим. Не думаю, що виникли якісь додаткові аргументи для того, щоб війна тривала з такою самою жорстокістю, з якою вона триває вже кілька місяців.
– Але чи підштовхнуть ці «яструби», про яких Ви згадали, Путіна до повномасштабного вторгнення?
– Як бачите, Путін сам – насправді людина малоосвічена і він ніколи не був публічним політиком. Взагалі завжди керівництво Росії, а раніше – Радянського Союзу, складалося винятково з «яструбів». Тому що були б гуманітарії або інтелектуали – вони усе-таки думали б про економічний розвиток, гуманітарний, про якесь зближення Росії (а раніше – Радянського Союзу) з рештою світу. А при владі знаходяться весь час «яструби», які намагаються нагадувати неіснуючий міф про велику Росію. Велика Росія виключно територіально, адже вона величезна. А решта величі – міфічна: як і історія, яку зараз знову заново почали придумувати, як і економіка, якої, як виявилося, не існує, так і армія, яка не може перемогти українську армію.
– Наш колега, журналіст Віталій Портников, прихильник взагалі тези про те, що Путіну в принципі і не потрібна Україна, йому не потрібна Грузія, не потрібна Молдова – він хоче визнання себе як світового лідера.
– Так, я приблизно про те саме й кажу.
– Але тоді виникає запитання: навіщо Путін вдався до тих кроків, до яких він вдався? Адже Росія все дедалі більше іде в ізоляцію. Невже Путін не знав, що те, що він робить, може призвести до такого?

Карикатура Сергія Йолкіна

– Знаєте, є, мені здається, якась ментальна установка. Візьмемо, наприклад, західних лідерів – людей, які пройшли шлях публічного політика. Припустимо, від депутата парламенту, лідерів партії, сенаторів, конгресменів, і стають президентами чи прем’єр-міністрами. Або ж шлях нашого президента Саакашвілі: теж – шлях від публічного політика до президента, і зараз його імідж не спадає, він, як і раніше, світовий лідер.

Не може величезна країна, в якій не існує високих технологій, досягнень в галузі науки і культури, бути світовим лідером

Для Путіна і його команди немає жодних внутрішніх мотивів для того, щоб світ звернув на них увагу – на Росію, на Кремль, – щоб, по-перше, поважати країну, а, по-друге, визнавати як світового лідера. Не може величезна країна, в якій не існує високих технологій, в якій не існує будь-яких досягнень в галузі науки і культури, бути світовим лідером. Тому, звичайно, Путін (сам він, можливо, й менше, бо, я повторюю, він – людина вельми неосвічена) і його команда «яструбів» –Іванов, Патрушев, ще кілька осіб, – це люди, які досі вважають, що російська політика може існувати винятково за допомогою зброї, а не за допомогою якихось досягнень.
– Яким, у такому разі, Ви бачите майбутнє Росії, виходячи від тієї точки, де вона перебуває зараз?

Росія – штучна країна, яка на величезній території об’єднує народи, нічим абсолютно не пов’язані. Наприклад, що може пов’язувати чукчу та чеченця? Ні культура, ні історія, ні антропологічний тип, ні клімат – нічого абсолютно

– Я в цьому випадку абсолютний реакціонер. Я взагалі вважаю, що Росія – це, по-перше, штучна країна. Я все-таки історик і розумію, що це – штучна країна, яка була створена в результаті окупації та завойовницьких війн за останні 300 років, трохи більше, яка на величезній території об’єднує народи, нічим абсолютно не пов’язані. Наприклад, що може пов’язувати чукчу та чеченця? Ні культура, ні історія, ні антропологічний тип, ні клімат – нічого абсолютно.
Тобто це – типова імперія, яка була створена в результаті завойовницьких війн і тому, як і все імперії, вона має розпастися. Я не кажу, що те, що вона повинна – це моє особисте бажання чи особиста думка, це – природній історичний процес. Ми зараз бачимо процес, що вже почався, розпаду Росії. Поки що він відбувається на рівні ментальності. Я думаю, що в першу чергу, це – Північний Кавказ. Про Чечню я особливо казати не буду, тому що Чечня – це зараз такий своєрідний концтабір під керівництвом диктатора Кадирова. Але сибіряки себе завжди вважали окремою групою людей, уральці – зовсім інші, дуже відрізняються жителі Далекого Сходу.

У Росії немає ідеології. Війна не може бути ідеологією

І вся проблема – в тому, що цих людей, які живуть в різних регіонах Росії, ніщо не об’єднує. У Росії немає ідеології. Війна не може бути ідеологією. Війна може бути лише способом досягнення якоїсь тимчасової політики. Тому що війни не можуть бути безкінечними, вони рано чи пізно закінчуються. Відсутність ідеології в Росії не може об’єднати націю. Ви де-небудь читали про те, щоб у Росії був створений такий волонтерський рух, як в Україні? Ні.
– Але мені здається, що в Росії якраз зараз більшість дуже об’єднана – щонайменше тими меседжами, які отримують із засобів масової інформації.

Якщо зміниться російське телебачення, якщо не будуть показувати Путіна, люди так само зненавидять його

– Я завжди дуже песимістично ставлюся до громадської думки в Росії і до соціологічних досліджень. Тому що дізнаватися громадську думку в країні, де існує тотальна пропаганда, неможливо. Люди не мають альтернативної інформації для того, щоб порівнювати яку-небудь подію чи виступ якого-небудь лідера. Тому тотальна пропаганда пригнічує свідомість людей, плюс накладена радянська традиція «суцільного підняття рук». І тому росіяни зараз живуть приблизно в такій замкнутій ситуації. Якщо, припустимо, зміниться російське телебачення, інформаційний контент, то через два місяці, якщо не будуть показувати Путіна, люди так само зненавидять його. А якщо ще тижня зо два казатимуть про те, що він – злочинець, і що він розв’язав декілька війн, в яких загинули сотні тисяч людей, росіяни скажуть: «Так, ми не знали, але він, виявляється, злочинець».
– Ви кажете про ці відмінності між народами, які живуть на території Росії. Зрозуміло, що вони усвідомлюють ці відмінності між собою, але чи вони допускають імовірність існування в межах якоїсь окремої держави?
– Розумієте, 70 із гаком років радянської влади, плюс цієї нової російської історії, особливо – путінські 14 років,– це був час, коли більшовики, комуністи, радянська ідеологія знищували культуру народів. Ми колись проводили дослідження, намагалися з’ясувати, де в національних регіонах Росії виходять преса, газети, телебачення й радіо мовами корінного населення. Це фантастика! Майже ніде. Є тільки два регіони, де використовується корінна мова – це Татарстан і Чечня. У решті:у Північній Осетії – майже все російською мовою, Мордовія – майже все російською мовою, Чувашія практично вся російською тощо.

Більшовики весь час знищували національну самосвідомість. Але існує історична пам’ять. «Росіяни» це не етнос. Це – спільнота людей

Більшовики весь час знищували національну самосвідомість, що допомагало їм об’єднувати людей. Але існує генетична пам’ять, історична пам’ять. І люди потроху повертаються до свого коріння, до своїх витоків, до своєї історії. Вони дуже погано знають свою історію, але, тим не менш, розуміють. І, до того ж, сама група людей на території Росії, які називаються «росіяни», – це не етнос. Це – спільнота людей. Тому що не може бути в етносі, який називається «росіяни», людей із прізвищами тюркського, шотландського, польського, українського або ж, як моє, грецького походження. Це – така штучна спільнота людей, які весь час жили не в ідеології. Хіба в царські часи – «за царя, віру й вітчизну», а всю решту часу вони жили просто як в концтаборі. Встали за дзвінком, о шостій ранку проспівали гімн Радянського Союзу, пішли стали в чергу 2 години за сосисками, і так минуло їхнє велике життя. Жодної ідеології – все робити треба за командою. Цей час минув. Зараз люди потроху починають думати.
– Ви згадали про роль засобів масової інформації в цій ситуації, яка склалася. На Вашу думку, чи на цьому етапі, на якому ми зараз перебуваємо, є сенс намагатися якось протидіяти російській пропаганді? Якщо так, то яким чином?
– В Україні?
– Так.

Я читаю практично щодня українські сайти. У мене погане враження

– Я читаю практично щодня українські сайти. У мене погане враження. Мені здається, що є дуже багато непрофесіоналізму. Іноді є, звичайно, пряма заангажованість. Але я думаю, що з часом політична ситуація зміниться, і почнуть створювати професійні журналістські школи, де будуть готувати нормальних сучасних журналістів.

Зброя може фізично вбити. А пропаганда може скалічити людей кількох поколінь на багато років

Якщо дозволите, я хочу сказати трохи про історію з Міністерством інформаційної політики, яку я не міг зрозуміти на початку, адже оголосили про створення міністерства, але не пояснили, нащо воно потрібно. Я вважаю, що таке міністерство потрібне. Воно не має називатися міністерством – це може бути агентство, комітет. Називатися він має, наприклад, «Комітет інформаційної безпеки» і, звичайно, не має опікуватися цензурою, регуляцією медіа в Україні. Але є величезна сила, яка зветься «російська пропаганда». Я вивчаю російську пропаганду вже понад 20 років, написав багато книг про це і знаю, наскільки це дієва зброя. Протистояти цьому треба, і, слава Богу, у зв’язку з ситуацією в Україні, навіть міжнародні організації – ОБСЄ, Євросоюз – вже почали розуміти, що російська пропаганда подекуди набагато сильніше впливає на людей, ніж зброя. Зброя може фізично вбити. А пропаганда може скалічити людей кількох поколінь на багато років. Це ми бачимо з того, як люди переживають радянську пропаганду в кількох поколіннях до сих пір.

Професор грузинського Державного університету Ілії, історик, журналіст Олег Панфілов

– У мене до Вас запитання як до громадянина Грузії: Ви бачите зараз, що в українському уряді з’явилися грузини на посадах радників, у різних відомствах є грузини. Як Ви взагалі ставитеся до цієї ініціативи залучення іноземних радників і як оцінюєте професіоналізм конкретно тих людей, які зараз займатимуться реформуванням України?
– Я оцінюю їхню діяльність дуже добре, тому що це – мої друзі, у першу чергу. Але я дуже добре ставлюся до того, що Грузія почала допомагати Україні. Не можу сказати, що наші реформи фантастичні, ми їх завершили і всі мають повторити. Я думаю, що є певні особливості в Україні, пов’язані з менталітетом населення, тим, що це, по-перше, величезна країна. Але думаю, що допомога грузинів українцям – це не тільки братерська допомога, але й спроба встановити певний кордон навколо Росії.

І для російського менталітету, який більшою мірою рабський, те, що відбувалося в Грузії, було огидним

Чому Росія завжди так ненавиділа Грузію? Саме за реформи. Саме тому, що Грузія ставала такою країною, де немає корупції, де люди безпечно живуть, де вже не потрібно ходити до начальників і давати хабара, чи коробку цукерок, чи букет квітів лікарям. І для російського менталітету, який більшою мірою рабський, те, що відбувалося в Грузії, було огидним. Не тільки влада – коли я зустрічав росіян, які приїжджали в Грузію і як туристи, і на якісь конференції, вони дивувалися й водночас постійно запитували: «А як це ви без нас все це зробили?». Тоді я запитував: «А на що ви здатні?». Тобто чи могли б ви зробити таку країну, яку зробила з себе Грузія?
Тому якщо це гарний досвід, він буде просто перенесений в Україну. А це добре. Є така особливість, вона дуже важлива, і, мені здається, Захід це розуміє, – неможливо перенести голландський чи французький досвід одразу в Україну, адже будь-який досвід напрацьовується роками й навіть віками. Ви маєте пережити голландську чи французьку історію. Але оскільки Україна й Грузія були в одному концтаборі під назвою СРСР, і щось їх об’єднує, тому легше за все сприймаються грузинські реформи. До того ж, ментально Україна (більшою мірою) і Грузія розуміють, що вони мають спільного ворога. У нас він – на півночі, у вас – на сході.
– Якщо брати, наприклад, реформу правоохоронних органів, яка була в Грузії – все-таки радниця міністра внутрішніх справ України, пані Ека Згуладзе, якраз на цьому профілювалася. Можливо, є якісь помилки, які варто було б врахувати в Україні з грузинського досвіду такого реформування?
– Я днями розмовляв із Хатією Деканоїдзе (колишнім міністром освіти Грузії та колишнім ректором грузинської поліцейської академії – ред.), з якою ми створюємо школу для молодих політиків в Україні. Вона зараз працює над реформою поліцейської академії в Україні. З одного боку, коли я розмовляю з людьми (в Україні – ред.), вони постійно скаржаться, що востаннє давали хабара даішнику тиждень, два тижні тому. А з іншого боку, і Хатія, і я бачимо, що є велика кількість людей, які хочуть покласти цьому край, щоб більше цього ніколи не було.
Я розумію, що є певна кількість людей, які протидіють роботі Еки Згуладзе. Це теж, мабуть, пов’язано з радянською ментальністю: хтось звідкись приїхав, нас буде вчити, ми ж самі – велика нація. Але тут мова йде не про те, що нація, удесятеро менша за українців, намагається щось нав’язати, ні. До того ж, всі ті люди (іноземці – ред.), які обіймають високі посади в Україні наразі, набули українського громадянства – так, як і має бути згідно з Конституцією і законами.

Я дивився і дивувався. А він сказав: ми повинні будувати свою Україну

Коли я познайомився зі зрізом молодих українців, з якими ми проводили співбесіду, це було дуже цікаво: це – люди з Донецька, патріоти, це – і фантастичні люди з Західної України, які прекрасно знають свою історію. Це і бізнесмени, уявляєте: приходять до нас, щоб повчитися, а це – заможні люди. Яка проблема? Живи собі і заробляй далі гроші. Але вони приходять, щоб отримати додаткові знання. І що мене найбільше вразило – розмова з людиною, яка вже раніше завершила бізнес-школу Гарвардського університету. Я на нього дивився і дивувався. А він сказав: ми повинні будувати свою Україну. Це було дуже гарно.
– Ми бачимо, що і Україна, і Грузія, і Молдова вирішили рухатися у західному напрямку. Але водночас всі ці країни мають території, зони конфлікту, створені чи підтримувані Росією. В усіх цих трьох країн є свої проблемні точки. На Вашу думку, чи можливий успішний розвиток України, Грузії і Молдови у 21-му столітті за умови, якщо ці конфлікти не будуть розв’язані, а існуватимуть як заморожені?

Захід нарешті взявся за Росію і, я думаю, він не зупиниться

– Я завжди був оптимістом, і зараз думаю оптимістично про те, що Захід нарешті взявся за Росію. Вони довго терпіли: терпіли придністровський конфлікт, терпіли карабаський конфлікт, терпіли Осетію і Південну Абхазію. Але на Криму їхнє терпіння луснуло, бо вони зрозуміли, якщо не зупинити Росію, то далі почнуться проблеми не лише для пострадянського простору –вони можуть піти і далі, на жаль. Тому Захід пішов рішучим шляхомі, я думаю, він не зупиниться. Ніхто не захоплюватиме Росію – відверто кажучи, кому вона треба. Але, думаю, Росію поставлять у таке геополітичне і, перш за все, економічне становище, коли вона буде змушена або заспокоїтись і спробувати газифікувати свої села (соромно, коли «Газпром» у рекламі –народне надбання, а 30 відсотків сіл – без газу), жити як багата і розвинута країна, або вона розпадеться. Не те, щоб я був злий чи в мене є таке бажання. Це історичний процес.
– Але як будуть розвиватися Україна, Молдова і Грузія за цих умов?
– Пам’ятаєте, як на початку війни на Донбасі в інтернеті був дуже популярним вислів про шестиметрову стіну, десятиметрової глибини рів й колючий дріт довкола? Поки – так. По-іншому я не уявляю. Якщо ви не хочете розуміти правила поведінки світової спільноти, якщо не хочете по-доброму жити зі своїми сусідами, то зачиніть двері – або ми вам замуруємо під’їзд. І живіть там так, як собі хочете. Інакше не виходить.

"Радіо Свобода"

Украинский Язык является одним из старейших языков мира, тогда как русский язык появился недавно из изковеркованого украинского и азиатсктх матюков

Украинский Язык является одним из старейших языков мира. Русский язык появился недавно из изковеркованого украинского и азиатсктх матюков.....
В мире из небольшого числа языков-основ возникло около пяти тысяч языков. Так индоевропейский язык стал основой для латинского.

Он, в свою очередь, в результате его распространения римлянами-завоевателями на другие территории стал основой для романских языков.

Ученые языковеды отмечают одну четко выраженную тенденцию: новые вторичные языки упрощаются. Это можно объяснить - колонизированные народы, вынужденные принимать принесенный колонизаторами язык, не могли освоить все его нюансы.

Часто просто речевой аппарат аборигенов не был в состоянии воспроизвести некоторые звуки. У японцев, к примеру, отсутствует звук "л", поэтому все иностранные слова, имеющие этот звук, они заменяют звуком "р" и на лимон говорят "рэмон".

Финны не различают звуков "ц" и "ч". Звук "ф", который не является родным для украинского языка, часто заменяется на "п" (Пилип, а не Филипп), или "т" (Таддей, а не Фаддей), или "х" (Хома, а не Фома).

Не расслышав оттенков в произношении тех или иных слов, аборигены произносили все на свой манер. Так стерлись многие ударения в словах. Чехи все ударения делают на первом слоге, итальянцы и поляки на предпоследнем, а французы - на последнем.

Все романские языки, кроме румынского, утратили звательный падеж. В русском языке этот падеж также отсутствует, и русскоязычным часто даже трудно понять, что это такое вообще.

Украинский язык стойко сохраняет этот падеж, поэтому говорится "мамо" а не просто "мама", "отче", а не "отець", Боже, а не просто Бог. Вот в русском языке, пожалуй, только при обращении к Богу употребляется звательный падеж "Боже".

Что касается взаимоотношений русского и украинского языков, то здесь применимо общее правило упрощения языка при его распространении на чужие земли.

То, что "Киев - мать городов русских", аргумент настолько избитый, что как-то даже неловко его использовать.

А вот то, что Юрий Долгорукий был киевским князем, как-то призабылось. Никто не вспоминает, что основатель Москвы похоронен в Киеве, и его тело покоится там по сей день.

У его сына Андрея не было столь трепетного отношения к великому Киеву. Поэтому и начал переносить центр тяжести дальше на север, вместе с византийской иконой Богоматери, мощами Бориса и Глеба, многими своими единомышленниками и, естественно, русским языком киевского образца.

Угро-финские народы воспринимали русский язык в меру своей физической способности его постигнуть. Вполне закономерным было его искажение. Возникавшие ошибки со временем закреплялись как норма и входили в язык самих колонизаторов.

Возникающие ошибки русского языка придавали ему какое-то особое своеобразие.

Великий русский поэт Александр Пушкин в поэме "Евгений Онегин" по этому поводу даже заметил: "Без грамматической ошибки я русской речи не люблю". Самого поэта умиляли "неправильный, небрежный лепет, неточный выговор речей".

Он гениально подметил:

"Не все ли, русским языком
Владея слабо и с трудом,
Его так мило искажали,
И в их устах язык чужой
Не обратился ли в родной?"

Высокообразованные слои населения считали его языком простого народа и предпочитали изъяснятся на престижном французском. Та же пушкинская Татьяна свое письмо Онегину писала по-французски.

Оправдывая свою героиню, автор пояснял:

"Она по-русски плохо знала,
Журналов наших не читала
И выражалася с трудом
На языке своем родном,
Итак, писала по-французски...

Что делать! повторяю вновь:
Доныне дамская любовь
Не изъснялася по-русски,
Доныне гордый наш язык
К почтовой прозе не привык".

Привить любовь к родному языку российской знати и отвернуться от французского помог агрессивный Наполеон.

Наверное, первым высокопоставленным чиновником, не постеснявшимся открыто, на самом высоком уровне говорить по-русски был князь Потемкин. Хотя кое-кто из придворных еще пробовал его стыдить за это.

Среди множества искажений, которые претерпевал на северных землях киевский язык, самым распространенным было нечеткое произношение слов.

Больше всех пострадал неударный звук "о", замененный на нечеткое "а" или вообще исключенный из речи.

Скажем слово "полотенце" стало произноситься как "плтенце", "говорить", как "гварить" или вообще "грить" и т. п. Со временем звук "а" настолько укрепился в московском языке, что даже возник термин "аканье".

Михайло Ломоносов этому явлению посвятил такие строчки:

"Великая Москва в языке толь нежна,
Что А произносить за О велит она".

Другой великий русский ученый - историк Василий Ключевский тоже отмечал, что московский говор некоторыми чертами значительно отошел от того, как говорили в Киевской Руси.

По его мнению "гаварить па-масковски" (так и написано у Ключевского) означало нарушать правила древней фонетики.

Следует отметить, что искажения касаются только произношения. На письме же удерживается старое правило.

А вот в белорусском языке искажения произношения закрепились и в правописании. Поэтому, например, украинское "користуватися" у них пишется и произносится как "карыстацца", а русское "женщины", как "жанчыны".

Перенос произношения в написание случается, хоть и редко, и в русском языке. Слово "козак" превратилось в "казак", "робота" в "работа", "зоря" в "заря".

Упрощение стало нормой настолько заразительной, что сейчас "честный человек" произносится как "чеснчек". Нередко то, что на письме различается, в устной русской речи произносится одинаково.

Глаголы во фразах "отворить дверь" и "отварить вермишель" звучат одинаково. Эта особенность русского языка становится почвой для анекдотов. Услышав фразу "И не стыдно под люком?", можно решить, что речь идет о каких-то нескромных субъектах, названых нехорошим словом.

В украинском языке не получается "поприкалываться" так, как в русском на подобие "я иду по ковру, ты идешь, пока врешь".

Когда сравнивают русский и украинский языки, в первую очередь приводят в пример знаменитое украинское "Будьмо!". Повелительное наклонение для первого числа множественного числа в русском пропало.

Для этого там используют дополнительное слово "давайте" (давайте есть!), либо к будущему времени присоединяют частицу "те" (пойдемте!), либо вообще пользуются формой будущего времени (пойдем!).

В украинском языке повелительное наклонение для первого числа множественного числа сохранилось: жиймо, пиймо, їжмо, будьмо.

Отличает два языка наличие звательного падежа в украинском и его отсутствие в русском. Звательный падеж, как упоминалось, в русском сохранился разве что в слове Бог (Боже!) и в простонародном (не литературном) обращении по имени: Вася-Вась, Валя-Валь.

Вспомните популярную до ныне песню Высоцкого - "Где деньги, Зин?".

В "Слове о полку Игореве" используется звательный падеж: "Княже Игорю!", а вот в переводах, даже самом раннем, эта форма уже отсутствует. В украинском языке звательный падеж употребляется до сих пор к любым, в том числе и к не воодушевленным предметам (Ой, жалю мій, жалю!).

Упрощение языка привело к тому, что к разным понятиям применяют одно и то же слово. В русском языке болеют и болезнью и болеют за футбольную команду. Тогда как в украинском существует два глагола - "хворіти" и "вболівати".

Сливочное масло в украинском тоже "масло", а вот для подсолнечного масла имеется специальное слово "олія".

Для машинного масла в украинском языке существует даже два синонима - "мастило" и "олива". От имени существительного "громада" в украинском языке образовано прилагательное "громадський", а от "громадянин" - "громадянський".

 

В русском языке эти нюансы отсутствуют, и используется в обоих случаях слово "гражданский". Точно также от украинского "музика" образовано "музичний", а от "музикант" - "музикальний". Поэтому "інструмент музичний", а "слух музикальний".

 

Естественно, можно привести примеры, когда в русском языке больше слов, чем в украинском. Например, два слова "туча" и "облако" в русском, и одно "хмара" в украинском.

Однако это нельзя назвать многообразием слов, обозначающих различные понятия. Это многообразие синонимов, обозначающих одно и то же.

Украинский язык богаче в том смысле, что для большего количества предметов, явлений и действий используются разные, непохожие слова, в то время как в русском значительно чаще для различных понятий имеется только одно слово.

Возможно, эта особенность и послужила широкому распространению русского мата, в котором минимумом слов можно выразить максимум впечатлений, пожеланий и переживаний.

Одно и то же матерное слово, произнесенное с разной интонацией или употребленное в разных контекстах, может означать противоположные понятия.

При всем богатстве русского языка на суффиксы, тем не менее, украинский просто бьет все рекорды по суффиксальному словообразованию.

Украинцы даже от слова " вороги " ("враги") умудрились сделать уменшительно-ласкательное "воріженьки", которые вспоминаются в Гимне Украины. Суффиксы нередко употребляют с глаголами: їсточки, спатулькати, ходитоньки, лежатунькати.

Следует отметить, что каждое новое поколение тоже упрощает язык предков. Это хорошо видно на примере молодежного сленга: "велик" место велосипеда, "видик" вместо видеомагнитофона, "винт" вместо винчестера. Английское e-mail называют "мылом", клавиатуру "клавой".

Однако процесс упрощения языка на своей территории происходит значительно медленнее и не так существенно, как на чужих.

Итальянский язык, возникший из латинского и развивающийся в Италии, отличается от "родителя" значительно меньше, чем испанский, португальский или испанский.

Точно так же, украинский язык, развивавшийся на своей родной территории, остался намного ближе к первоначальному оригиналу и сохранил в неприкосновенности многие его качества. Поэтому, на мой взгляд, этот язык заслуживает гораздо большего к себе внимания и уважения, чем он имеет сегодня.

В заключение хочу заметить, что по моему глубокому убеждению, можно найти различные логичные объяснения тому, почему и как сформировался русский язык, почему он стал столь массовым и популярным.

Можно аргументированно доказать, что украинский язык более древний, чем русский. Если кто-то не согласен с этими аргументами, можно найти другие не менее убедительные.

Но объяснить, почему не погиб украинский язык, обычной человеческой логикой нельзя.

Как не мог объяснить, например, сам Тарас Шевченко, почему, будучи талантливым художником, учеником великого Брюллова, хорошо зарабатывающим живописью на хлеб насущный, он, вместо того, чтобы делать себе профессиональную карьеру, писал стихи на родном украинском языке, за которые, по его словам, ему никто ни гроша не заплатил, т которые, наконец, лишили его свободы.

Наверное, это великая тайна, разгадка которой лежит за пределами того, что может постичь человеческий разум. 

Источник: http://censor.net.ua/f386866

Святий Миколай чи дід Мороз?

День святого Миколая (також Свято святого Миколая, у народі — День Миколи, Зимовий Миколай) — це день святкування та вшанування пам'яті Святого Миколая у католиків та православних. Ті церкви, які дотримуються юліанського календаря, відзначають свято 19 грудня за новим стилем (у 20-21 століттях), а ті, що дотримуються григоріанського календаря — 6 грудня.

В Україні, за традицією, в цей день батьки вночі кладуть дітям подарунки під подушки, зберігаючи у таємниці свою причетність до подарунків, для того, щоб діти вірили у чудо, звершуване святим Миколаєм і вчилися милосердя в святого.

В пам'ять про милосердя святого Миколая, в цей день відзначається Міжнародний день допомоги бідним.

Традиція дарувати подарунки
День святого Миколая. Картина голандського художника Яна Стена. Поміж 1665–1668 роками
Коза, ангел, кобила і смерть в процесії Мікулаша (св. Миколи) в Чехії. Початок XX століття.

Святий Миколай був багатою людиною і дбав про бідних людей тих часів. Найбільш імовірно, що традиція дарувати подарунки пішла від відомого випадку, коли один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. За тамтешніми звичаями, вони не змогли б вийти заміж, і, якщо б їм не вдалося знайти роботу, то довелося б стати повіями. Миколай, у той час ще не єпископ, дізнавшись про це, вирішує скористатись батьківським спадком щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно у кімнату, де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок. Крім того, святий Миколай бажав, щоб ті три дочки не знали хто їм закидав це золото.

Ймовірно, ця традиція пішла з середньовічної Німеччини, де напередодні свята батьки презентували дітям новий зимовий одяг. З часом це почали робити таємно, вночі, щоб діти вірили в чудеса святого. Згодом почали також дарувати ласощі: горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами; шкільне приладдя, іграшки, які клали в нові чи начищені та відремонтовані старі черевики, які ставили поблизу камінів, чи у панчохи, які вішали на каміни. Діти вірили, що святий саме через камін закидає в дім подарунки. Неслухняних дітям клали в'язку різок. Вважалося, що імена тих хто гідний чи не гідний подарунка записувалися в Золотій книзі, якою володів святий Миколай. Діти також часто вірили, що Миколай приходить з осликом, який допомагає йому. Тому вони клали поруч зі своїм взуттям моркву для нього. Вважалося, що віслюк веде свій рід від осла, на якому Ісус Христос святково в'їжджав у Єрусалим напередодні Розп'яття.

В деяких країнах Миколай має також інших супутників. У Австрії напередодні свята містами бігає чортівня, яку згодом, розганяє святий Миколай, вирушаючи роздавати подарунки. В Чехії вірять, що святого супроводжують чорт і ангел: кожен з них має книгу, де занотовуються добрі і погані справи дитини, на основі яких святий вирішує, чи гідний малюк подарунків. В Голландії діти вірили, що святитель щороку приїжджає в Роттердам на кораблі з Іспанії, яка уособлювала «теплі країни». Миколай в'їжджав у місто на коні у супроводі «Чорних Пітів» — помічників-негренят, — у червоному облачанні католицького єпископа й з єпископською палицею, і, їздячи країною, дарував подарунки. Сьогодні на основі цієї легенди щороку відбувається театралізоване дійство.

З часом діти почали писати листи святому, в яких перелічували добрі справи, просили пробачення за погані і писали, який саме подарунок хочуть отримати.
Святий Миколай з помічником і чорти навколо них. Театралізоване дійство в Баварії, Німеччина (2007)

З Німеччини звичай розповсюдився на сусідні країни — Австрію, Нідерланди, Чехію, Словаччину, Польщу, звідки він, ймовірно, перейшов на українські землі. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під Річчю Посполитою.

В Західній Європі, в часі Реформації, коли засуджувалося шанування святих, в протестантських країнах святий Миколай був замінений новонародженим Ісусом, відповідно, подарунки, саме від його імені, стали даруватися на Різдво Христове. З приходом Контрреформації, традиція дарувати подарунки від імені Миколая відродилася, однак, була вже міцно прив'язана до Різдва. Згодом, образ святого Миколая перестав асоціюватися напряму зі святим, перетворившись в міфічний та комерціалізований образ Санта Клауса.

В Україні подібна практика не прижилася через те, що вона в той час належала Польщі та Росії, традиційно католицькій та православній державах, де ні про яку Реформацію не було й мови.

З приходом на більшу частину українських земель радянської влади, святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася, адже ці землі належали СРСР значно менший проміжок часу, за який встигла відбутися лише одна зміна поколінь, чого недостатньо для переривання традиції.

Вікіпедія

войни росії за останні 500 років

російські знущання над українською мовою та українцями

а це фото української школи... 

80 років тому діти ходили в школу в вишиванках...

До советской власти в Украине никогда не было голода. За всю тысячу летописных лет

2014-11-22 23:02:00. Суспільство

Наша история сегодня и вчера: Как Кремль пытался уничтожить Украину...

2 февраля 1933 года Генрих Ягода, руководитель органов безопасности СССР пишет докладную записку Иосифу Сталину и Вячеславу Молотову: "Для пресечения массового выезда голодающих из Украины и Северного Кавказа транспортными органами ОГПУ организованы на дорогах заслоны и оперативно розыскные группы".
Миллионы граждан УССР и Кавказа пухли с голоду. Каратели Кремля дьявольским способом искусственно удерживали людей в зоне страшнейшего бедствия.

Александр Солженицын в своей книге Архипелаг ГУЛаг записал: "Люди бежали из Украины, приезжали в Медвежьегорск в центр Беломорского-балтийского лагеря, и пытались работать возле концлагеря и так спастись от голода. Зеки из зоны выносили им поесть".

Ситуация трагично-анекдотичная. Люди богатейшей республики, имея под ногами 20% мирового запаса чернозема, около 60 тысяч рек и выход к двум морям, по собственной воле едут в концлагерь, чтобы покушать.

И еще, за более чем тысячелетнюю историю Украины (европейской житницы), голод, который унес миллионы жизней, случался здесь три раза. Внимание: 1921 год. 1932-33 года. 1946-47 года. До советской власти, до Кремля, здесь никогда не было голода.

"Каратели Кремля дьявольским способом искусственно удерживали людей в зоне страшнейшего бедствия"

С 1960-го года сельскохозяйственное население Украины впервые за тысячу лет стало массово бежать из села, бросая землю, пашню на произвол красной Москвы.

P.S. Почему в 1960-х, а не раньше? Потому что в СССР до 1964 года селяне не имели паспортов. Это последние рабы в человеческой истории. Полная паспортизация в СССР была завершена лишь к 1981 году. То есть через 64 года после прихода к власти большевиков и за 10 лет до того, как советский режим, на радость всем, сдох.

Чому вбивали Україну

 Докази навмисності організації Голодомору в Україні – як цвяхи в язик адептам СРСР в  Україні і за кордоном. Ніхто з них не може пояснити, як в Україні могла статися масова загибель людей від голоду у ХХ столітті, коли його (голоду) не фіксували жодні дані за всю історію країни.

Про роки неврожаїв, які траплялися в нашій історії, літописи повідомляли виключно в контексті зростання цін на хліб, і ніколи – як про роки голодної смерті людей, тим більше масової. 

В Україні сама природа заперечує неможливість голоду на цій землі.

Ніхто з противників визначення Голодомору саме як геноциду не здатен пояснити, чому масова голодна смерть в СРСР в 1932-33 роках мала місце виключно в регіонах, населених переважно українцями.

Ніхто із захисників СРСР не може пояснити, чому цілі області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР в 1932-33 роках були оточені військовими загонами, які не випускали з цих регіонів та з України населення до інших регіонів СРСР, а також із сіл і містечок у великі міста України. Цьому є маса архівних доказів та показів досі живих свідків.

Ніхто не здатен пояснити, чому іншим регіоном, крім України, де  в 1932-33 роках було застосовано збройні сили для огородження територій після вилучення харчів у населення, стала Кубань – єдиний регіон СРСР поза Україною, де на той час переважало українське населення.

Ніхто не може пояснити, чому в голодні для України 1932-33 роки СРСР масово експортував зерно та інші харчові товари за кордон, у той час, коли в Україні гинули мільйони. Доказів цьому безліч за кордоном, у відкритій біржевій та урядовій статистиці.

Викликають подив спроби пояснити голод в Україні "перегинами" місцевих керівників, або незнанням вищого начальства. Такі аргументи цілковито абсурдні для такої країни, як СРСР, де про кожен "чих" своїх підданих знали НКВС і ЦК КПРС. Тому протягом майже двох років мільйонами вмирати від голоду люди в Україні могли тільки за знання і схвалення цього в Москві.

Спроби звалити вину за голодомор на місцевих начальників – це все одно, якби звинувачувати Російську визвольну армію Власова у всіх злочинах гітлерівського режиму на території СРСР.

Тому не випадково вже 26 країн світу, визнали цей голод геноцидом – тобто актом убивства українського народу. Слід сказати, визнали без надмірних зусиль попереднього керівництва України, яке вважало, що згадувати загиблих українців – це колоти очі Москві.

Голодомор був акцією проти українських селян, саме як проти українців. Загиблих від голоду в СРСР в 1932-33 роках об‘єднує те, що абсолютна більшість із них були українцями, мешканцями територій з переважно українським населенням України та Кубані.

Селяни в інших регіонах СРСР в цей час не вмирали з голоду, і саме в інші, відносно ситі регіони СРСР втікали з України ті, кому вдавалося просочитися через збройні кордони.

Таких дій московського уряду не можна пояснити жодною цинічною економічною доцільністю.

Річ у тім, що будь-яка держава знає, що її основна сила – в людях. Мільйони українських селян щороку продукували для радянської системи значно більше харчів, ніж обсяг, який міг урятувати їхнє життя в 32-33 роках.

Найбільш вразливими до голоду завжди є діти – ті, хто завтра мали б стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. Однак СРСР усе одно пішов на вбивство.

Тодішній керівник столичної (Харківської) ОГПУ сказав, що в результаті голоду "етнографічний матеріал буде змінено". Італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго писав у послу Італії в Москві, що "наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру.

В майбутньому і, либонь дуже близькому майбутньому, ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то ж і про українську проблему, бо Україна стане де факто територією з переважно російським населенням".

Голодомор в часі співпав з масованим винищенням української інтелігенції. У цей час йдуть з життя всі українофонські діячі КП(б)У – Скрипник, Хвильовий тощо. Скажімо, на кінець репресій з трьох сотень українських письменників живими залишаються 36.

Визнання Голодомору актом геноциду, яке дедалі більше шириться серед держав світу, свідчить про очевидність доказів. Влаштований в Україні Голодомор стоїть поряд із фашистськими газовими камерами – і за масштабом, і за суттю. 

Сьогодні в багатьох європейських країнах заперечення факту Голокосту є державним злочином. Українському урядові треба добре працювати, щоб те ж саме мало місце і з визнанням українського Голодомору.

Проте є ще три питання, на які ми маємо собі відповісти.

Перше: чому удар керівництва СРСР було спрямовано саме проти українців?

Відповідь на це питання не складна.

Річ у тім, що саме існування України серйозно підриває імперську ідентичність Росії, завдає їй смертельного удару. Якщо Київ і майже всі найбільші міста Київської Русі – одвічно українські, то що тоді Росія?

Крім того, Україна була найбільшою іноетнічною частиною імперії, а отже, найбільш небезпечною для неї. На початку ХХ століття стало очевидно, що політика російського царату з асиміляції українців зазнала краху. Українське населення швидко зростало.

Попри інтенсивну переселенську політику частка росіян в УРСР станом на 1926 рік становила лише 9%. Якщо враховувати всю Україну, разом із Західною, то частка росіян серед населення України не перевищувала 7%.

Сільське населення України мало чіткі ознаки етнічної ідентичності, насамперед мову. Ці ознаки почали набирати виразного політичного характеру. Особливо це проявилося під час визвольних змагань 1917-23 років. Тоді позбавлені еліти, елементарної організації і зв‘язку українські повстанці, за визнанням Троцького, відтягнули на себе втричі більше сил більшовиків, ніж уся Антанта.

Ще в 1922 році більшовики в Україні не контролювали навіть більшості повітових міст, а лише губернські. Війна з більшовиками тривала в Україні набагато довше, ніж в інших регіонах СРСР. Вона припинилася лише після того, як Ленін зрозумів небезпеку повстань в умовах загрози зовнішньої інтервенції, і санкціонував запровадження НЕПу і українізації.

У ці роки Україна показала значну народну силу, і, треба визнати, жалюгідний інтелектуальний рівень тодішньої "еліти", її державницьких інстинктів та організаційних здібностей. Знайомий розклад, чи не так? Через цю еліту, власне, і було програно війну, з усіма наступними наслідками, включно з Голодомором.

Вороги запам‘ятали силу українських повстань краще за самих українців.

Друге питання: чому більшовики не довели свою справу і не винищили українців остаточно?

Відповідь на нього, вочевидь, лежить в економічній площині. На початку 1930-их років світ з усією очевидністю йшов до нової війни, а Україна без населення втрачала своє економічне значення. Тому для Кремля значно ефективніше було зламати хребет Україні та перетворити українців на генетичний матеріал, ніж фізично знищити всіх представників українського етносу.

Однак, схоже, навіть після Голодомору загроза від України постійно стояла перед очима керівників імперії. Цим, власне, і можна пояснити появу відомого наказу Георгія Жукова від 1944 року про виселення всіх українців у Сибір.

Треба сказати, що масове винищення чи переселення народів – звичний метод управління східних деспотій. Так робили месопотамські царі задовго до нашої ери, так чинили монгольські завойовники в Азії. Так зробив СРСР щодо доброго десятка народів Кавказу і Криму, соціальна єдність яких виявлялася заміцною для руйнування та асиміляційного впливу.

Однак, схоже, розміри українського народу допомогли нам і цього разу.

Крім того, політична ефективність для СРСР масованого винищення українців не могла бути стовідсотковою, оскільки Москва не контролювала майже чверть українського населення, яке мешкало на Західній Україні, за кордонами СРСР.

Ну і третє питання – які наслідки має Голодомор для України?

Дані підтверджують зв‘язок між Голодомором і сучасною демографічною ситуацією в країні. На початку ХХ століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. Сьогодні, після серії демографічних катастроф ХХ століття, Україна – номер один у світі за швидкістю зниження кількості населення.

В Україні майже не лишилося людей місцевого походження 1928-33 років народження, більшість з яких померли з голоду. Поляки абсолютно правильно пам‘ятають і шанують двадцять тисяч своїх співвітчизників, яких більшовики розстріляли в Катині. Однак, в Україні протягом голодного року кожного дня була така "катинь".

Такі демографічні "ями" позначаються на кількості представників наступних поколінь. У Західній Україні, яка сама чимало потерпіла внаслідок депортацій та репресій, але яку все ж оминув Голодомор, демографічна ситуація суттєво краща, ніж на решті території країни.

Усе це ми маємо розуміти і пам‘ятати. Лише розум і добра пам‘ять можуть вберегти Україну від фатальних помилок

Александр Палий, для УП http://www.pravda.com.ua

О Золотой Орде и Киевской Руси, или почему Маркса не издавали в СССР?

Нет, не целиком. Одну книжечку не издавали. Не издавали. Не переводили. Не упоминали.
Одну, но знаковую. Ту, в которой Маркс проанализировал историю России. Что же он там такого ужасного написал, что ее в совке (!!!) не издавали?

 «Чудь и чудь кругом», — написал он. — Россия – это Московия, которая возникла после распада Золотой Орды.

Он написал, что колыбель Московии — «кровавое болото монгольского рабства, а не суровая слава эпохи норманнов» (©).

Он написал, что политика России продолжала политику Орды, а не политику Руси.

Что Московия (будущая Россия) была правопреемницей не Руси, а Золотой Орды.

Проще говоря, он обнаружил вранье имперских историков, о чем и написал.

Эта книга называется «Секретная дипломатия XVIII века».
Marx Karl. Secret diplomatic history of eigtheen century. London, 1899

Отрывок на русском и ссылка на полный текст с переводом.
Но давайте обо всем по порядку.

ПОЯВЛЕНИЕ РУСИ
Русь — как государство с центром в Киеве — создали племена полян.
Поляны давно жили на правом берегу среднего течения Днепра.
И Киевскую землю (землю полян) задолго до создания государства называли Русью. Полянские города: Киев, Чернигов, Переяслав.
Со временем поляны объединись с другими славянскими племенами.
Поляны, древляны, северяны, дреговичи, радимичи, вятичи, кривичи, ильменские словены. Объединившись, ассимилировавшись, эти восемь племенных союзов, стали основой Руси. Вот эту общую народность позже и стали называть русинами. Русы или русины были основой Руси, с центром в Киеве.
Как бы теперь сказали, это была титульная народность Руси.

РУСЬ ИМПЕРСКАЯ
Русь с центром в Киеве была своего рода имперским государством.
Был центр (Киев и Киевщина) и были колонии, платившие русинам дань.
Среди тех, кто платил дань, были и литовские племена, и финно-угорские.

Из летописи Нестора: «А се суть инии язици, иже дань дають Руси: чюдь, меря, весь, мурома, черемись, морьдва, пермь, печера, ямь, литва, зимигола, корсь, норома, либь: си суть свой язык имуще, от колена Афетова, иже живут в странах полунощных»

Все завоеванные земли тоже считались Русью. Но население этих колоний не было этнически русинами. И сами себя они русинами не считали. Они были «руськими людьми» только в том смысле, что дань Руси платили. Ну и веры одной были (церковь общая) стала после того как Русь эти племена завоевала. Культурное влияние было, да.
Русью в узком смысле долго считалась только Киевщина. Потом еще Черниговщина и Переяславщина этнически стали Русью. И намного позже (в конце XII века) русинами стали жители Галичины и Волыни. Потом Русью стали именовать Галицко-Волынское княжество. Больше русинов нигде не было. И никакой другой Руси больше не было.

ЧУДЬ (ФИННО-УГОРСКИЕ ПЛЕМЕНА)
Финно-угры, платившие Руси дань, проживали между Волгой и Окой и в Приуралье. На Руси эти территории называли Залесьем. Это центральная часть современной России. Залесье к Руси присоединили где-то в X-XI веке. На то время Русь уже век-два как существовала. И русины сформировались как этнос.
Точных данных о завоевании Залесья нет. Известно только, что не сразу его завоевали, а когда Русь окрепла. Когда «завоевалка» появилась.

В конце XI века в Залесье образовалось отдельное княжество: Ростово-Суздальское. В нем было два центра: Ростов и Суздаль. В XII веке появился еще один центр: Владимир. Именно это земли в литературе XIX века называют Ростово-Суздальской или Владимиро-Суздальской Русью.
Но нет и не было в летописях многих Русей: Киевской, Северной или Серобуромалиновой. Тем более Ростово-Суздальской или Владимиро-Суздальской Руси.

Это историки Российской империи в XIX веке понапридумывали.
«Киевская Русь» — такое же искусственное название, как и «Россия».
Русь была только одна. И она так и называлась «Русь». Вот так просто.

ФОРМИРОВАНИЕ МОСКОВИТСКОГО (РОССИЙСКОГО) ЭТНОСА

В X веке Ростово-Суздальская земля была в основном заселена финскими племенами. На этих землях и начал формироваться этнос современного российского народа.

Как любая метрополия, Киев влиял на завоеванные народы. Славянские переселенцы на Залесье, конечно, перемешались с финскими племенами.
И, конечно, финно-угры и прочие племена со временем обрусинились.
И язык они перенимали, и веру православную. Но до сих пор российская глубинка хранит историю финно-угров, а не славян. Вот здесь об этом писали, и здесь, и здесь, и здесь.

Российский народный костюм ничего общего со славянской одеждой не имеет.

Фольклор московитский тоже нетипичный для славян.
Выдумки «самом славянском» первом и главном русском народе просто смешны.

Города на финно-угорских землях порой назывались на руський манер.
Тем не мене речки и большинство поселений до сих пор сохранили финские названия.

Например, куча речек и приток имеет финское окончание (-ва, что значит «вода»).

Залесье, можно сказать, находилось на задворках Руси.
Народности, населяющие его, из-за непростых условий жизни бедовали.
Торговых путей почти не было. Кругом леса и болота.
Поэтому Киевские князья не считали эти земли «лакомым куском».
На них долго не обращали почти никакого внимания.
Русины со своих богатых и теплых краев в Залесье толпами не валили.
Переселенцев-русинов было мало.

В общем, Русь в Московию массово никогда не переезжала.
И Московия изначально не была руськой, а московиты не были русинами.
Московитский этнос сформировался где-то во второй половине XII века.
Русины как этнос с отдельным государством и названием существовали с X века.

То есть современные россияне – это самый молодой восточно-славянский этнос.

Не старший, а младший. Не брат, а сосед.
Россиянка в комментах мне как-то сказала, что «нет, наши предки не угро-финнами, потому что у что этих народов совсем другое строение скелета».

Железный аргумент! А теперь посмотрите на фото современных финнов.
Угадайте: кем были их предки? Да не может быть!

РУСЬ И ЧУДЬ
Сами финно-угры (чудь) Русью себя не называли.
Они себя в своих летописях напротив противопоставляли Руси.
Какая колония не противопоставляла бы себя чуждой ей метрополии?
В Лаврентиевской летописи и в Ипатеевской хорошо видно это противопоставление.

А в них описаны события XII-XIII века.
То есть даже в XII веке и в начале XIII века Новгород-Суздальская земля не считалась Русью.

Ни Ростово-Суздальская земля, ни Рязань, ни Смоленщина, ни Владимирская земля.

Русью была только земля полян, то есть метрополия на Киевских землях.
И да, Киев – мать городов руських; мать Руси – земли полянской.
И других городов расширяющейся Руси, которые будущей Московии никогда не принадлежали.

Россияне же считают… внимание:
что их первое государство (Русь) появилось где-то на 400 лет раньше, чем они сами.
…и что это было именно их государство.
Как так вышло, напишу ниже. Пока про татар два слова.

ЗАВОЕВАНИЕ РУСИ ТАТАРАМИ
В начале XIII века из-за междоусобных войн Русь ослабела и пала под натиском татар.
Татары завоевали и Русь, и Польшу, и Венгрию, и северные Балканы.
Вернувшись из победоносного похода, татары создали свое государство.
Так появилось государство Золотая Орда, на нижней Волге.
Земли Руси не вошли в Золотую Орду, как часть государства, а стали его вассалами.
Теперь Русь сама была вынуждена платить дань.
Распад Руси еще больше отделил земли Руси и Залесья друг от друга.
И культурно, и этнически, и политически.

МОСКОВИЯ, ИЛИ МОСКОВСКОЕ ГОСУДАРСТВО
Откуда же взялась Московия?
Финно-угры сначала были под Русью, потом под татарской Ордой.
Частично под влиянием Руси они обрусинились, а под влиянием Орды – отатарились.

Причем, отатарились они очень сильно.
Но влияние Руси российские историки умышленно преувеличивают. А влияние Орды – умышленно преуменьшают.
Доходит до смешного: практически отрицают влияние Орды на Московию.
И это при том, что под Золотой Ордой московитские земли были почти 300 лет.

Что нам эти 300 лет? Ха-ха! Мы и не заметили! Так вот. Только после распада Золотой Орды, образовались:
Московское княжество
Казанское ханство
Касымовское ханство
Крымское ханство
Астраханское ханство
Сибирское ханство

Москва как небольшое поселение с этим финским названием упоминается в сохранившихся письменах только с середины XII века.
В XVI веке это название распространилось на все Московское княжество.
Обычное дело для тех времен: город Рим дал название Римской империи, Москва – Московской.

Собственно, тогда и само Московское княжество появилось на международной арене.

Только в XVI веке. Это и есть начало российской государственности.
Большинство народов Европы, как пишет Евгений Наконечный, начинают свои историю с появления их независимых государств в IX-X веке.
Россияне, наверное, единственные считают, что их первое государство (Русь) появилось где-то на 400 лет раньше, чем они сами.
Но было иначе: сначала московитский этнос появился во второй половине XII века.

Потом, в XV века появилось Московское государство, а в XVI – показалось соседям.

О чем и писал Маркс (в сети есть переведенные отрывки): «Изумленная Европа, в начале царствования Ивана III едва замечавшая существование Московии, стиснутой между Литвой и татарами, – была ошеломлена внезапным появлением огромного государства на ее восточных границах» ©

Итак, Москва, Московия, Московское государство.
Правил им князь, а первый царь московский появился в XVII веке.
То есть сначала татарского хана заменил князь, а позже князя сменил царь.

Центр перенесли в Москву.

Но. Знать при московском князе осталась почти в полном составе татарской.
Земли Московия завоевали ордынские.
И политика Московии была продолжением политики Орды.
О чем, собственно, и писал Карл Маркс.
И Маркс, и Гумилев, и Платонов. Многие писали на самом деле.
Потом Екатерина II просто переписала историю (точнее: продолжила это дело).
А у тех историков, которые писали правду, была очень печальная судьба.

ГУБА, РАСКАТАННАЯ НА ПОЛМИРА
Московское княжество было приемником Владимиро-Суздальского княжества.
Которое само почти 300 лет было в составе Золотой Орды.
Если Московия и была чей-то преемницей, то преемницей Золотой Орды.
Московия не была и не могла быть преемницей Руси.
Какая Русь? Каким боком?
Трубецкой:
«Московское государство возникло благодаря татарскому игу. Московские цари, далеко не закончив еще „собирания Русской земли“, стали собирать земли западного улуса Великой монгольской монархии: Москва стала мощным государством лишь после завоевания Казани, Астрахани и Сибири. Русский царь явился наследником монгольского хана. „Свержение татарского ига“ свелось к замене татарского хана православным царем и к перенесению ханской ставки в Москву» ©

Вот так вот.
С одной стороны Московия собирала ордынские земли, а с другой – земли Руси.

До сих пор собирает.

Крым – это тоже земля бывшей Золотой Орды.

Так что Московия объявила себя преемницей и Руси, и Золотой Орды.
Раскатала царскую губу на полмира, до сих пор подобрать не может.

КАК ПОЯВИЛАСЬ «РОССИЯ»?

До 1721 года официально употреблялось только название «Москва» или «Московское государство».

До этого времени официально не было России, якобы наследницы Руси.
Потому, что до того времени московиты еще не успели украсть ни имя, ни историю Руси.

Потом сознательно имя московского государства изменили.
В 1721 году Московское царство захватило земли Руси, имя Руси и историю Руси.

Сделали ребрендинг, что называется: украли название Русь и превратили его в Россию.
Это название не народное. Оно искусственное.
Но именно с этого началось мифотворчество Великой России или Великороссии.

Не прошло и 100 лет как Россию-Московию стали называть истинной Русью.

Московитов стали называть русскими или великоросами.
Русины-украинцы вдруг стали «малороссами».
Ложь столько раз повторили, что она стала казаться правдой.
Но не стала правдой.

При этом завоевание Руси Московией перестало признаваться.
Какое завоевание? Одна земля, один народ.
Разве можно завоевать свой народ?

Нет. Максимум объединить, собрав воедино.
Благое дело, да?

Ложь, имеющая начало, но не имеющая конца.
Подлость, аналогичную которой в истории и найти трудно.
Когда Московия изменила свое название, русины изменили название своей земли.

Чтобы не отожествлять Русь и Московию, Русь стали чаще называть Украиной.

И себя стали чаще называть не русинами, а украинцами.
Потому что разные народы и называться должны по-разному.
Теперь русинам-украинцам усиленно рассказывают, что их не было.
Что названия у народа не было, поэтому народа не было.
Что народа не было, потому что названия у него не было.
Что государства своего в русинов-украинцев не было.
Все эти бла-бла-бла о едином народе и братстве – все оттуда.
Из вранья во благо империи.

Откуда взялся старший брат?

Придумался только XX веке. Только в 30-х годах XX века.
То есть, этому понятию всего около 70 лет.
Старший брат – это типа россиян украинцу, Россия Украине.
И всем остальным народам СССР Россия тоже старший брат.
Сталин – отец, а Россия – старший брат.
Три «славянских народа» огласили равными, но русских ВСЕГДА писали первыми.

Российский народ был первым среди равных.
Некоторые, как известно, всегда равнее других.
Хотя нет. Разве важна национальность? Ни в коем случае.
Поэтому 5-я графа была обязательна к заполнению (национальность).
Поэтому народы СССР депортировали, исходя из записи в этой графе.
Поэтому сейчас Россия свою агрессию в Украине оправдывает «защитой русских».

Неважно, что в Крыму русских только половина.

Неважно, что в восточных регионов Украины русских еще меньше.
Кого волнуют другие народы и нации?

Видим только русских, остальные подвинутся.

Миф про первенство и старшинство россиян до сих пор пропагандируется.
Как же иначе возобновить Российскую империю или подобие СССР во главе с Россией?

На каком основании иначе украинские земли снова захватить?
Три (не) братских народа

Предки украинского народа – это племена, которые жили на территории современной Украины (волиняны, деревляны, поляны, белые хорваты, уличи, тиверцы и сиверяны) и никуда не переселялись. В X веке русины уже сформировались как отдельный этнос.

Племена, занимающие территорию современной Беларуси (дреговичи, кривичи, радимичи смешавшись с балтами, которые на этой территории поселились раньше них) стали предками беларуского народа.
Ильменские словены сформировали отдельный псковско-новгородский этнос, который только в XV-XVI веке был частично уничтожен, а частично ассимилирован Москвой.

На землях Залесья славянские переселенцы перемешались с финскими племенами и сформировался самый молодой восточно-славянские этнос – московиты, будущие россияне. Это было где-то во второй половине XII века.

Тогда и появились на исторической сцене «великоросы».
Первым из них был Андрей Боголюбский.
Он прославился тем, что разрушил в 1169 году Киев.
Сжигал, убивал, грабил, брал в плен.

Свои города так не уничтожают. Только чужие.

Это не было что-то типа «гражданской войны» между русинами.

Русь и Киев были чужими князю из Залесья и его войску.

Кстати, его российская церковь не так давно признала святым.
Факты историков-врунов, обосновывающих великодержавие, не смущают.
Для этой цели ложь – самое первое средство.

Ломоносов, Миллер, Соловьев, Ключевский, Покровский и куча других ученых писали, что основа народа Московии – это финно-угорские племена (чудь).
Некоторые из них говорили, что в россиянах 1/5 славянской крови.
И это бы все неважно было, если бы сами россияне не хотели быть первым и главным славянским народом.

В дополнение к статье.

Московия (Россия) платила дань Крымскому Хану, своему суверену и хозяину, правопреемнику Золотой Орды, вплоть до 1700 года. Царь Московии встречал крымского посла на Поклонной горе, садил его на своего коня, сам пешим, под узду, вел коня с крымским послом в Кремль, садил его на свой трон и вставал перед ним на колени…

1. Державу с названием Московия царь Петр I переименовал в Россию аж в 18 веке, в 1721 году.

2. Племя Мокши назвало свою речку Москва, а перевод этого названия, с языка Мокши, звучит как «грязная вода». Любые другие языки Мира не могут перевести слово Москва. Слово «кремль» — татарское и обозначает укрепления на возвышенности.

З. В средние века все картографы Европы писали и проводили границу Европы вдоль границ Руси (Русь — это территория нынешней Украины). Московия — улус, со своими финскими народами, всегда была составляющей Орды, и ее Европа справедливо относила к Азии.

4. Московия (Россия) платила дань Крымскому Хану (!), своему СУВЕРЕНУ и ХОЗЯИНУ, который был правопреемником Золотой Орды, вплоть до 1700 года. Царь Московии встречал крымского посла на Поклонной горе, садил его на своего коня, сам пешим, под узду, вел коня с крымским послом в Кремль, садил его на свой трон и вставал перед ним на колени (!?).

5. В 1610 году, в Московии на Борисе Годунове (мурза Гудун) закончилась династия Ченгизидов (родственник Чингисхана), и на трон возвели Алексея Кошку из финского рода Кобылы, а при венчании его на Царство церковь дала ему фамилию Романов, который якобы прибыл из Рима править Московией.

6. Екатерина II, после оккупации последней свободной Руськой Державы — Великого Княжества Литовского (территория Беларуси) в 1795 г., своим приказом велела назвать угро-финские племена Московии какими-то великороссами, а украинцев — истинных русичей — малороссами.

7. Никто и никогда не видел в оригинале договор о воссоединении между Московией и Украиной, якобы подписанный Б. Хмельницким и Царем А. Романовым.

8. Уже несколько столетий археологи Московии ищут артефакты, подтверждающие достоверность Куликовской битвы, но пока безуспешно, вот только басню о победе Д. Донского над Мамаем распевают до сих пор, на все голоса.

9. Псковская, Новгородская, Смоленская области России, — это бывшие славяно-руськие Княжества, и к угро-финской Московии не имели никакого отношения, покуда Московия-Орда не оккупировала их соответственно в 1462, в 1478 и в 1654 годах. А в других областях России (Московии) никогда не обитали славянские племена и народы.

10. Золотая Орда и ее дочь — Московия, — это единственные страны мира, которые держали в рабах собственный народ. Это и объясняет вечную отсталость богатой на природные ископаемые Московию от сравнительно обделенных на природные ресурсы европейских стран. Ведь эффективность работы свободных людей гораздо выше, чем рабов.
Источник

Перевод главы из книги К. Маркса «Секретная дипломатия XVIII века». В тексте нет такого понятия, как Русь, вместо него используется Россия, русские, даже когда речи идет о времени, известная нам, как Киевская Русь. Умышленно это сделано, или это особенность повествования самого автора, можно узнать, ознакомившись с оригинальным источником.

http://scepsis.net

http://slid-ua.com

http://exlibris.org.ua/nakonechny

http://egil-uloff.livejournal.com/223041.html

http://www.hrono.ru/statii/turan_ru.html