Росії загрожує розпад – професор Панфілов

Мапа Російської Федерації

Подальший шлях Росії – або повернення до внутрішніх справ і перетворення своєї території на розвинуту країну, або розпад, зазначає Олег Панфілов

Подальший шлях Росії – або повернення до внутрішніх справ і перетворення своєї території на розвинуту країну, або розпад. Таку думку в інтерв’ю Радіо Свобода висловив професор грузинського Державного університету Ілії, історик, журналіст Олег Панфілов. Він вважає, що Захід не відмовиться від тиску на Росію, а також називає Путіна малоосвіченою людиною, дуже залежною від команди кремлівських «яструбів».

Керівництво Росії мислить нераціонально щодо України – професор Панфілов

– Ми з Вами бесідуємо в момент чергової ескалації конфлікту на Сході України. Як Ви самі для себе оцінюєте нинішнє загострення? Я дуже добре пам’ятаю, що ще місяць тому в Україні говорили про те, що, можливо, цей конфлікт вже переходить на стадію заморожування.
– Я думаю, що це в першу чергу залежить від того, що імперські амбіції Росії невдоволені. Путін і його команда вважали, що вони зможуть «додавити» Україну перш за все економічно, а потім українці самі погодяться й скажуть: мовляв, добре, забирайте Донбас, – і може навіть підуть на якісь інші поступки.
Я думаю, що, в першу чергу, Кремль завжди переповнюють амбіції, а не реальна оцінка ситуації. Не думаю, що тверезомислячі росіяни розуміють, що Україну можна перемогти. Можна на якийсь час анексувати Крим, можна якийсь час обманювати жителів Донецької й Луганської областей, але зрештою переважає здоровий глузд. І зрозуміло, що Україна все одно буде незалежною країною та намагатиметься відновити свої кордони.

Є команда людей, які оточують Путіна і яких заведено називати «яструбами», які розуміють, що сенс їхнього існування пов’язаний лише з агресією

Але є команда людей, які оточують Путіна і яких заведено називати «яструбами», які розуміють, що сенс їхнього існування, їхнього подальшого життя пов’язаний лише з агресією, лише з продовженням війни. Інакше, як і будь-який злочинець, вони розуміють, що покарання рано чи пізно настане. Думаю, що це пов’язано безпосередньо з цим. Не думаю, що виникли якісь додаткові аргументи для того, щоб війна тривала з такою самою жорстокістю, з якою вона триває вже кілька місяців.
– Але чи підштовхнуть ці «яструби», про яких Ви згадали, Путіна до повномасштабного вторгнення?
– Як бачите, Путін сам – насправді людина малоосвічена і він ніколи не був публічним політиком. Взагалі завжди керівництво Росії, а раніше – Радянського Союзу, складалося винятково з «яструбів». Тому що були б гуманітарії або інтелектуали – вони усе-таки думали б про економічний розвиток, гуманітарний, про якесь зближення Росії (а раніше – Радянського Союзу) з рештою світу. А при владі знаходяться весь час «яструби», які намагаються нагадувати неіснуючий міф про велику Росію. Велика Росія виключно територіально, адже вона величезна. А решта величі – міфічна: як і історія, яку зараз знову заново почали придумувати, як і економіка, якої, як виявилося, не існує, так і армія, яка не може перемогти українську армію.
– Наш колега, журналіст Віталій Портников, прихильник взагалі тези про те, що Путіну в принципі і не потрібна Україна, йому не потрібна Грузія, не потрібна Молдова – він хоче визнання себе як світового лідера.
– Так, я приблизно про те саме й кажу.
– Але тоді виникає запитання: навіщо Путін вдався до тих кроків, до яких він вдався? Адже Росія все дедалі більше іде в ізоляцію. Невже Путін не знав, що те, що він робить, може призвести до такого?

Карикатура Сергія Йолкіна

– Знаєте, є, мені здається, якась ментальна установка. Візьмемо, наприклад, західних лідерів – людей, які пройшли шлях публічного політика. Припустимо, від депутата парламенту, лідерів партії, сенаторів, конгресменів, і стають президентами чи прем’єр-міністрами. Або ж шлях нашого президента Саакашвілі: теж – шлях від публічного політика до президента, і зараз його імідж не спадає, він, як і раніше, світовий лідер.

Не може величезна країна, в якій не існує високих технологій, досягнень в галузі науки і культури, бути світовим лідером

Для Путіна і його команди немає жодних внутрішніх мотивів для того, щоб світ звернув на них увагу – на Росію, на Кремль, – щоб, по-перше, поважати країну, а, по-друге, визнавати як світового лідера. Не може величезна країна, в якій не існує високих технологій, в якій не існує будь-яких досягнень в галузі науки і культури, бути світовим лідером. Тому, звичайно, Путін (сам він, можливо, й менше, бо, я повторюю, він – людина вельми неосвічена) і його команда «яструбів» –Іванов, Патрушев, ще кілька осіб, – це люди, які досі вважають, що російська політика може існувати винятково за допомогою зброї, а не за допомогою якихось досягнень.
– Яким, у такому разі, Ви бачите майбутнє Росії, виходячи від тієї точки, де вона перебуває зараз?

Росія – штучна країна, яка на величезній території об’єднує народи, нічим абсолютно не пов’язані. Наприклад, що може пов’язувати чукчу та чеченця? Ні культура, ні історія, ні антропологічний тип, ні клімат – нічого абсолютно

– Я в цьому випадку абсолютний реакціонер. Я взагалі вважаю, що Росія – це, по-перше, штучна країна. Я все-таки історик і розумію, що це – штучна країна, яка була створена в результаті окупації та завойовницьких війн за останні 300 років, трохи більше, яка на величезній території об’єднує народи, нічим абсолютно не пов’язані. Наприклад, що може пов’язувати чукчу та чеченця? Ні культура, ні історія, ні антропологічний тип, ні клімат – нічого абсолютно.
Тобто це – типова імперія, яка була створена в результаті завойовницьких війн і тому, як і все імперії, вона має розпастися. Я не кажу, що те, що вона повинна – це моє особисте бажання чи особиста думка, це – природній історичний процес. Ми зараз бачимо процес, що вже почався, розпаду Росії. Поки що він відбувається на рівні ментальності. Я думаю, що в першу чергу, це – Північний Кавказ. Про Чечню я особливо казати не буду, тому що Чечня – це зараз такий своєрідний концтабір під керівництвом диктатора Кадирова. Але сибіряки себе завжди вважали окремою групою людей, уральці – зовсім інші, дуже відрізняються жителі Далекого Сходу.

У Росії немає ідеології. Війна не може бути ідеологією

І вся проблема – в тому, що цих людей, які живуть в різних регіонах Росії, ніщо не об’єднує. У Росії немає ідеології. Війна не може бути ідеологією. Війна може бути лише способом досягнення якоїсь тимчасової політики. Тому що війни не можуть бути безкінечними, вони рано чи пізно закінчуються. Відсутність ідеології в Росії не може об’єднати націю. Ви де-небудь читали про те, щоб у Росії був створений такий волонтерський рух, як в Україні? Ні.
– Але мені здається, що в Росії якраз зараз більшість дуже об’єднана – щонайменше тими меседжами, які отримують із засобів масової інформації.

Якщо зміниться російське телебачення, якщо не будуть показувати Путіна, люди так само зненавидять його

– Я завжди дуже песимістично ставлюся до громадської думки в Росії і до соціологічних досліджень. Тому що дізнаватися громадську думку в країні, де існує тотальна пропаганда, неможливо. Люди не мають альтернативної інформації для того, щоб порівнювати яку-небудь подію чи виступ якого-небудь лідера. Тому тотальна пропаганда пригнічує свідомість людей, плюс накладена радянська традиція «суцільного підняття рук». І тому росіяни зараз живуть приблизно в такій замкнутій ситуації. Якщо, припустимо, зміниться російське телебачення, інформаційний контент, то через два місяці, якщо не будуть показувати Путіна, люди так само зненавидять його. А якщо ще тижня зо два казатимуть про те, що він – злочинець, і що він розв’язав декілька війн, в яких загинули сотні тисяч людей, росіяни скажуть: «Так, ми не знали, але він, виявляється, злочинець».
– Ви кажете про ці відмінності між народами, які живуть на території Росії. Зрозуміло, що вони усвідомлюють ці відмінності між собою, але чи вони допускають імовірність існування в межах якоїсь окремої держави?
– Розумієте, 70 із гаком років радянської влади, плюс цієї нової російської історії, особливо – путінські 14 років,– це був час, коли більшовики, комуністи, радянська ідеологія знищували культуру народів. Ми колись проводили дослідження, намагалися з’ясувати, де в національних регіонах Росії виходять преса, газети, телебачення й радіо мовами корінного населення. Це фантастика! Майже ніде. Є тільки два регіони, де використовується корінна мова – це Татарстан і Чечня. У решті:у Північній Осетії – майже все російською мовою, Мордовія – майже все російською мовою, Чувашія практично вся російською тощо.

Більшовики весь час знищували національну самосвідомість. Але існує історична пам’ять. «Росіяни» це не етнос. Це – спільнота людей

Більшовики весь час знищували національну самосвідомість, що допомагало їм об’єднувати людей. Але існує генетична пам’ять, історична пам’ять. І люди потроху повертаються до свого коріння, до своїх витоків, до своєї історії. Вони дуже погано знають свою історію, але, тим не менш, розуміють. І, до того ж, сама група людей на території Росії, які називаються «росіяни», – це не етнос. Це – спільнота людей. Тому що не може бути в етносі, який називається «росіяни», людей із прізвищами тюркського, шотландського, польського, українського або ж, як моє, грецького походження. Це – така штучна спільнота людей, які весь час жили не в ідеології. Хіба в царські часи – «за царя, віру й вітчизну», а всю решту часу вони жили просто як в концтаборі. Встали за дзвінком, о шостій ранку проспівали гімн Радянського Союзу, пішли стали в чергу 2 години за сосисками, і так минуло їхнє велике життя. Жодної ідеології – все робити треба за командою. Цей час минув. Зараз люди потроху починають думати.
– Ви згадали про роль засобів масової інформації в цій ситуації, яка склалася. На Вашу думку, чи на цьому етапі, на якому ми зараз перебуваємо, є сенс намагатися якось протидіяти російській пропаганді? Якщо так, то яким чином?
– В Україні?
– Так.

Я читаю практично щодня українські сайти. У мене погане враження

– Я читаю практично щодня українські сайти. У мене погане враження. Мені здається, що є дуже багато непрофесіоналізму. Іноді є, звичайно, пряма заангажованість. Але я думаю, що з часом політична ситуація зміниться, і почнуть створювати професійні журналістські школи, де будуть готувати нормальних сучасних журналістів.

Зброя може фізично вбити. А пропаганда може скалічити людей кількох поколінь на багато років

Якщо дозволите, я хочу сказати трохи про історію з Міністерством інформаційної політики, яку я не міг зрозуміти на початку, адже оголосили про створення міністерства, але не пояснили, нащо воно потрібно. Я вважаю, що таке міністерство потрібне. Воно не має називатися міністерством – це може бути агентство, комітет. Називатися він має, наприклад, «Комітет інформаційної безпеки» і, звичайно, не має опікуватися цензурою, регуляцією медіа в Україні. Але є величезна сила, яка зветься «російська пропаганда». Я вивчаю російську пропаганду вже понад 20 років, написав багато книг про це і знаю, наскільки це дієва зброя. Протистояти цьому треба, і, слава Богу, у зв’язку з ситуацією в Україні, навіть міжнародні організації – ОБСЄ, Євросоюз – вже почали розуміти, що російська пропаганда подекуди набагато сильніше впливає на людей, ніж зброя. Зброя може фізично вбити. А пропаганда може скалічити людей кількох поколінь на багато років. Це ми бачимо з того, як люди переживають радянську пропаганду в кількох поколіннях до сих пір.

Професор грузинського Державного університету Ілії, історик, журналіст Олег Панфілов

– У мене до Вас запитання як до громадянина Грузії: Ви бачите зараз, що в українському уряді з’явилися грузини на посадах радників, у різних відомствах є грузини. Як Ви взагалі ставитеся до цієї ініціативи залучення іноземних радників і як оцінюєте професіоналізм конкретно тих людей, які зараз займатимуться реформуванням України?
– Я оцінюю їхню діяльність дуже добре, тому що це – мої друзі, у першу чергу. Але я дуже добре ставлюся до того, що Грузія почала допомагати Україні. Не можу сказати, що наші реформи фантастичні, ми їх завершили і всі мають повторити. Я думаю, що є певні особливості в Україні, пов’язані з менталітетом населення, тим, що це, по-перше, величезна країна. Але думаю, що допомога грузинів українцям – це не тільки братерська допомога, але й спроба встановити певний кордон навколо Росії.

І для російського менталітету, який більшою мірою рабський, те, що відбувалося в Грузії, було огидним

Чому Росія завжди так ненавиділа Грузію? Саме за реформи. Саме тому, що Грузія ставала такою країною, де немає корупції, де люди безпечно живуть, де вже не потрібно ходити до начальників і давати хабара, чи коробку цукерок, чи букет квітів лікарям. І для російського менталітету, який більшою мірою рабський, те, що відбувалося в Грузії, було огидним. Не тільки влада – коли я зустрічав росіян, які приїжджали в Грузію і як туристи, і на якісь конференції, вони дивувалися й водночас постійно запитували: «А як це ви без нас все це зробили?». Тоді я запитував: «А на що ви здатні?». Тобто чи могли б ви зробити таку країну, яку зробила з себе Грузія?
Тому якщо це гарний досвід, він буде просто перенесений в Україну. А це добре. Є така особливість, вона дуже важлива, і, мені здається, Захід це розуміє, – неможливо перенести голландський чи французький досвід одразу в Україну, адже будь-який досвід напрацьовується роками й навіть віками. Ви маєте пережити голландську чи французьку історію. Але оскільки Україна й Грузія були в одному концтаборі під назвою СРСР, і щось їх об’єднує, тому легше за все сприймаються грузинські реформи. До того ж, ментально Україна (більшою мірою) і Грузія розуміють, що вони мають спільного ворога. У нас він – на півночі, у вас – на сході.
– Якщо брати, наприклад, реформу правоохоронних органів, яка була в Грузії – все-таки радниця міністра внутрішніх справ України, пані Ека Згуладзе, якраз на цьому профілювалася. Можливо, є якісь помилки, які варто було б врахувати в Україні з грузинського досвіду такого реформування?
– Я днями розмовляв із Хатією Деканоїдзе (колишнім міністром освіти Грузії та колишнім ректором грузинської поліцейської академії – ред.), з якою ми створюємо школу для молодих політиків в Україні. Вона зараз працює над реформою поліцейської академії в Україні. З одного боку, коли я розмовляю з людьми (в Україні – ред.), вони постійно скаржаться, що востаннє давали хабара даішнику тиждень, два тижні тому. А з іншого боку, і Хатія, і я бачимо, що є велика кількість людей, які хочуть покласти цьому край, щоб більше цього ніколи не було.
Я розумію, що є певна кількість людей, які протидіють роботі Еки Згуладзе. Це теж, мабуть, пов’язано з радянською ментальністю: хтось звідкись приїхав, нас буде вчити, ми ж самі – велика нація. Але тут мова йде не про те, що нація, удесятеро менша за українців, намагається щось нав’язати, ні. До того ж, всі ті люди (іноземці – ред.), які обіймають високі посади в Україні наразі, набули українського громадянства – так, як і має бути згідно з Конституцією і законами.

Я дивився і дивувався. А він сказав: ми повинні будувати свою Україну

Коли я познайомився зі зрізом молодих українців, з якими ми проводили співбесіду, це було дуже цікаво: це – люди з Донецька, патріоти, це – і фантастичні люди з Західної України, які прекрасно знають свою історію. Це і бізнесмени, уявляєте: приходять до нас, щоб повчитися, а це – заможні люди. Яка проблема? Живи собі і заробляй далі гроші. Але вони приходять, щоб отримати додаткові знання. І що мене найбільше вразило – розмова з людиною, яка вже раніше завершила бізнес-школу Гарвардського університету. Я на нього дивився і дивувався. А він сказав: ми повинні будувати свою Україну. Це було дуже гарно.
– Ми бачимо, що і Україна, і Грузія, і Молдова вирішили рухатися у західному напрямку. Але водночас всі ці країни мають території, зони конфлікту, створені чи підтримувані Росією. В усіх цих трьох країн є свої проблемні точки. На Вашу думку, чи можливий успішний розвиток України, Грузії і Молдови у 21-му столітті за умови, якщо ці конфлікти не будуть розв’язані, а існуватимуть як заморожені?

Захід нарешті взявся за Росію і, я думаю, він не зупиниться

– Я завжди був оптимістом, і зараз думаю оптимістично про те, що Захід нарешті взявся за Росію. Вони довго терпіли: терпіли придністровський конфлікт, терпіли карабаський конфлікт, терпіли Осетію і Південну Абхазію. Але на Криму їхнє терпіння луснуло, бо вони зрозуміли, якщо не зупинити Росію, то далі почнуться проблеми не лише для пострадянського простору –вони можуть піти і далі, на жаль. Тому Захід пішов рішучим шляхомі, я думаю, він не зупиниться. Ніхто не захоплюватиме Росію – відверто кажучи, кому вона треба. Але, думаю, Росію поставлять у таке геополітичне і, перш за все, економічне становище, коли вона буде змушена або заспокоїтись і спробувати газифікувати свої села (соромно, коли «Газпром» у рекламі –народне надбання, а 30 відсотків сіл – без газу), жити як багата і розвинута країна, або вона розпадеться. Не те, щоб я був злий чи в мене є таке бажання. Це історичний процес.
– Але як будуть розвиватися Україна, Молдова і Грузія за цих умов?
– Пам’ятаєте, як на початку війни на Донбасі в інтернеті був дуже популярним вислів про шестиметрову стіну, десятиметрової глибини рів й колючий дріт довкола? Поки – так. По-іншому я не уявляю. Якщо ви не хочете розуміти правила поведінки світової спільноти, якщо не хочете по-доброму жити зі своїми сусідами, то зачиніть двері – або ми вам замуруємо під’їзд. І живіть там так, як собі хочете. Інакше не виходить.

"Радіо Свобода"

Историческое шулерство. Путин подтасовывает факты.

Луганский “Выстрел” в голову кремлевской пропаганде

Внимание команды InformNapalm привлекла новая фатальная ошибка  кремлевских пропагандистов, которая позволила в очередной раз задокументировать факт вторжения российских войск и оказания технической помощи террористическим бандформированиям, дестабилизирующим обстановку на Востоке Украины.
На этот раз в кадр попали российские легкобронированные  автомобили КамАЗ-43269, выпускаемые в нескольких модификациях под различными наименованиями – “Выстрел” и “Дозор” .
На видео очередных “учений боевиков” в Луганске от 30.12.14, размещенном  пропагандистским каналом ЛНР/ДНР News Front, а затем подхваченном российским телеканалом “Вести”,  можно разглядеть около 10 машин данного типа. Появление на учениях в Луганской области данных машин по эпичности лжи российских СМИ можно сравнить лишь со знаменитым возникновением так называемого отжатого у украинской армии танка Т-72Б3.
Поясним. БПМ-97 (КамАЗ-43269 “Выстрел”) выпускается для погранслужбы ФСБ, а “Дозор” – для ВС РФ). Это на 100% российская бронированная пограничная машина производства российского завода КамАЗ, находящаяся на вооружении Пограничной службы ФСБ, РВСН, 7-й военной базы, расположенной в  абхазском городе Гудаута, а так же УФСИН.
В настоящее время произведено около 150 экземпляров этих машин. В Украину они никогда не поставлялись и потому в Луганской области могли оказаться только вместе с российской армией.
Когда видео об учениях боевиков в Луганске с использованием автомобилей КамАЗ-43269 попало в сеть, это можно было принять за тонкий розыгрыш  пропагандистов, которые могли бы высмеять эти подхваченные доказательства аргументами о том, что якобы съемки велись на территории России, а с “ополченцами” – это мы так, пошутили. Слишком уж очевидна была российская принадлежность этой машины, чтобы так ошибиться (исходное видео очень четкое, видны все детали машины, ошибка в идентификации невозможна, как невозможны и закупки этой машины в “военторгах” или производство силами “луганских умельцев”).
Однако когда часть из этого видеоролика попала в репортаж “Вестей”, то сомнения в фатальной ошибке пропагандистов рассеялись. Это 100% ляп, за который стоило бы снять голову не одному ФСБ-куратору и шеф-редактору.

Но это не единственный просчет российских пропагандистов. Они умудрились наследить и в Википедии. В статье, посвященной БПМ-97, они также, не сообразив вовремя, чем грозит РФ очередной скандал со спонсированием террора, добавили строчку о боевом использовании этого автомобиля с описанием луганских учений.

Может быть, злую шутку с разумом агрессоров сыграло то, что материал был опубликован сразу после празднования Нового года, утром 1 января, хотя к вечеру того же дня, когда кремлевские “контролеры” проспались и протерли глаза, информация с этой страницы о луганских учениях исчезла. На следующий день с указанной страницы исчезли не только упоминания о “боевом опыте” БПМ, но и у кого-то возникла срочная необходимость переименовать страницу. Причиной этого требования к Википедии было указано “неправильное название завода “КамАЗ”.  Такое неуклюжее заметание следов влечет появление битых ссылок, способных снизить резонанс фатального просчета.
Однако Википедия хранит полную историю правок и изменений, благодаря которой можно обнаружить вышеописанные просчеты:

Очевидно, что для большинства жителей Украины участие вооруженных сил РФ и российских спецслужб в конфликте на Донбассе не является никакой загадкой. Команда InformNapalm с самого начала необъявленной войны с РФ и оккупации Крыма периодически предоставляла и продолжает предоставлять целые массивы фактов и доказательств российской военной агрессии. Множество из них получены путем разведки открытых источников информации (OSINT), множество переведены и распространены на различных европейских языках.
На данный момент актуальным остается вопрос: что дальше? Какая стратегия наиболее правильна: брать зверя на измор, постоянно соблюдая дистанцию, или всадить осиновый кол в его сердце?
После Революции достоинства пришло время революции духа. Далеко не все украинцы на сегодняшний день самоотверженно мобилизовали свои силы для общей и единой цели – победы над агрессором. Это касается не тех, кто сейчас на фронте, а тех, кто находится в тылу.
От каждого украинца  сейчас зависит судьба и будущее нашей страны. Зависит, сможем ли мы преодолеть этот трагический рубеж и осуществить великий переход от Революции достоинства к Революции духа.
Ответ на этот вопрос лежит у каждого в сердце…

Украинский Язык является одним из старейших языков мира, тогда как русский язык появился недавно из изковеркованого украинского и азиатсктх матюков

Украинский Язык является одним из старейших языков мира. Русский язык появился недавно из изковеркованого украинского и азиатсктх матюков.....
В мире из небольшого числа языков-основ возникло около пяти тысяч языков. Так индоевропейский язык стал основой для латинского.

Он, в свою очередь, в результате его распространения римлянами-завоевателями на другие территории стал основой для романских языков.

Ученые языковеды отмечают одну четко выраженную тенденцию: новые вторичные языки упрощаются. Это можно объяснить - колонизированные народы, вынужденные принимать принесенный колонизаторами язык, не могли освоить все его нюансы.

Часто просто речевой аппарат аборигенов не был в состоянии воспроизвести некоторые звуки. У японцев, к примеру, отсутствует звук "л", поэтому все иностранные слова, имеющие этот звук, они заменяют звуком "р" и на лимон говорят "рэмон".

Финны не различают звуков "ц" и "ч". Звук "ф", который не является родным для украинского языка, часто заменяется на "п" (Пилип, а не Филипп), или "т" (Таддей, а не Фаддей), или "х" (Хома, а не Фома).

Не расслышав оттенков в произношении тех или иных слов, аборигены произносили все на свой манер. Так стерлись многие ударения в словах. Чехи все ударения делают на первом слоге, итальянцы и поляки на предпоследнем, а французы - на последнем.

Все романские языки, кроме румынского, утратили звательный падеж. В русском языке этот падеж также отсутствует, и русскоязычным часто даже трудно понять, что это такое вообще.

Украинский язык стойко сохраняет этот падеж, поэтому говорится "мамо" а не просто "мама", "отче", а не "отець", Боже, а не просто Бог. Вот в русском языке, пожалуй, только при обращении к Богу употребляется звательный падеж "Боже".

Что касается взаимоотношений русского и украинского языков, то здесь применимо общее правило упрощения языка при его распространении на чужие земли.

То, что "Киев - мать городов русских", аргумент настолько избитый, что как-то даже неловко его использовать.

А вот то, что Юрий Долгорукий был киевским князем, как-то призабылось. Никто не вспоминает, что основатель Москвы похоронен в Киеве, и его тело покоится там по сей день.

У его сына Андрея не было столь трепетного отношения к великому Киеву. Поэтому и начал переносить центр тяжести дальше на север, вместе с византийской иконой Богоматери, мощами Бориса и Глеба, многими своими единомышленниками и, естественно, русским языком киевского образца.

Угро-финские народы воспринимали русский язык в меру своей физической способности его постигнуть. Вполне закономерным было его искажение. Возникавшие ошибки со временем закреплялись как норма и входили в язык самих колонизаторов.

Возникающие ошибки русского языка придавали ему какое-то особое своеобразие.

Великий русский поэт Александр Пушкин в поэме "Евгений Онегин" по этому поводу даже заметил: "Без грамматической ошибки я русской речи не люблю". Самого поэта умиляли "неправильный, небрежный лепет, неточный выговор речей".

Он гениально подметил:

"Не все ли, русским языком
Владея слабо и с трудом,
Его так мило искажали,
И в их устах язык чужой
Не обратился ли в родной?"

Высокообразованные слои населения считали его языком простого народа и предпочитали изъяснятся на престижном французском. Та же пушкинская Татьяна свое письмо Онегину писала по-французски.

Оправдывая свою героиню, автор пояснял:

"Она по-русски плохо знала,
Журналов наших не читала
И выражалася с трудом
На языке своем родном,
Итак, писала по-французски...

Что делать! повторяю вновь:
Доныне дамская любовь
Не изъснялася по-русски,
Доныне гордый наш язык
К почтовой прозе не привык".

Привить любовь к родному языку российской знати и отвернуться от французского помог агрессивный Наполеон.

Наверное, первым высокопоставленным чиновником, не постеснявшимся открыто, на самом высоком уровне говорить по-русски был князь Потемкин. Хотя кое-кто из придворных еще пробовал его стыдить за это.

Среди множества искажений, которые претерпевал на северных землях киевский язык, самым распространенным было нечеткое произношение слов.

Больше всех пострадал неударный звук "о", замененный на нечеткое "а" или вообще исключенный из речи.

Скажем слово "полотенце" стало произноситься как "плтенце", "говорить", как "гварить" или вообще "грить" и т. п. Со временем звук "а" настолько укрепился в московском языке, что даже возник термин "аканье".

Михайло Ломоносов этому явлению посвятил такие строчки:

"Великая Москва в языке толь нежна,
Что А произносить за О велит она".

Другой великий русский ученый - историк Василий Ключевский тоже отмечал, что московский говор некоторыми чертами значительно отошел от того, как говорили в Киевской Руси.

По его мнению "гаварить па-масковски" (так и написано у Ключевского) означало нарушать правила древней фонетики.

Следует отметить, что искажения касаются только произношения. На письме же удерживается старое правило.

А вот в белорусском языке искажения произношения закрепились и в правописании. Поэтому, например, украинское "користуватися" у них пишется и произносится как "карыстацца", а русское "женщины", как "жанчыны".

Перенос произношения в написание случается, хоть и редко, и в русском языке. Слово "козак" превратилось в "казак", "робота" в "работа", "зоря" в "заря".

Упрощение стало нормой настолько заразительной, что сейчас "честный человек" произносится как "чеснчек". Нередко то, что на письме различается, в устной русской речи произносится одинаково.

Глаголы во фразах "отворить дверь" и "отварить вермишель" звучат одинаково. Эта особенность русского языка становится почвой для анекдотов. Услышав фразу "И не стыдно под люком?", можно решить, что речь идет о каких-то нескромных субъектах, названых нехорошим словом.

В украинском языке не получается "поприкалываться" так, как в русском на подобие "я иду по ковру, ты идешь, пока врешь".

Когда сравнивают русский и украинский языки, в первую очередь приводят в пример знаменитое украинское "Будьмо!". Повелительное наклонение для первого числа множественного числа в русском пропало.

Для этого там используют дополнительное слово "давайте" (давайте есть!), либо к будущему времени присоединяют частицу "те" (пойдемте!), либо вообще пользуются формой будущего времени (пойдем!).

В украинском языке повелительное наклонение для первого числа множественного числа сохранилось: жиймо, пиймо, їжмо, будьмо.

Отличает два языка наличие звательного падежа в украинском и его отсутствие в русском. Звательный падеж, как упоминалось, в русском сохранился разве что в слове Бог (Боже!) и в простонародном (не литературном) обращении по имени: Вася-Вась, Валя-Валь.

Вспомните популярную до ныне песню Высоцкого - "Где деньги, Зин?".

В "Слове о полку Игореве" используется звательный падеж: "Княже Игорю!", а вот в переводах, даже самом раннем, эта форма уже отсутствует. В украинском языке звательный падеж употребляется до сих пор к любым, в том числе и к не воодушевленным предметам (Ой, жалю мій, жалю!).

Упрощение языка привело к тому, что к разным понятиям применяют одно и то же слово. В русском языке болеют и болезнью и болеют за футбольную команду. Тогда как в украинском существует два глагола - "хворіти" и "вболівати".

Сливочное масло в украинском тоже "масло", а вот для подсолнечного масла имеется специальное слово "олія".

Для машинного масла в украинском языке существует даже два синонима - "мастило" и "олива". От имени существительного "громада" в украинском языке образовано прилагательное "громадський", а от "громадянин" - "громадянський".

 

В русском языке эти нюансы отсутствуют, и используется в обоих случаях слово "гражданский". Точно также от украинского "музика" образовано "музичний", а от "музикант" - "музикальний". Поэтому "інструмент музичний", а "слух музикальний".

 

Естественно, можно привести примеры, когда в русском языке больше слов, чем в украинском. Например, два слова "туча" и "облако" в русском, и одно "хмара" в украинском.

Однако это нельзя назвать многообразием слов, обозначающих различные понятия. Это многообразие синонимов, обозначающих одно и то же.

Украинский язык богаче в том смысле, что для большего количества предметов, явлений и действий используются разные, непохожие слова, в то время как в русском значительно чаще для различных понятий имеется только одно слово.

Возможно, эта особенность и послужила широкому распространению русского мата, в котором минимумом слов можно выразить максимум впечатлений, пожеланий и переживаний.

Одно и то же матерное слово, произнесенное с разной интонацией или употребленное в разных контекстах, может означать противоположные понятия.

При всем богатстве русского языка на суффиксы, тем не менее, украинский просто бьет все рекорды по суффиксальному словообразованию.

Украинцы даже от слова " вороги " ("враги") умудрились сделать уменшительно-ласкательное "воріженьки", которые вспоминаются в Гимне Украины. Суффиксы нередко употребляют с глаголами: їсточки, спатулькати, ходитоньки, лежатунькати.

Следует отметить, что каждое новое поколение тоже упрощает язык предков. Это хорошо видно на примере молодежного сленга: "велик" место велосипеда, "видик" вместо видеомагнитофона, "винт" вместо винчестера. Английское e-mail называют "мылом", клавиатуру "клавой".

Однако процесс упрощения языка на своей территории происходит значительно медленнее и не так существенно, как на чужих.

Итальянский язык, возникший из латинского и развивающийся в Италии, отличается от "родителя" значительно меньше, чем испанский, португальский или испанский.

Точно так же, украинский язык, развивавшийся на своей родной территории, остался намного ближе к первоначальному оригиналу и сохранил в неприкосновенности многие его качества. Поэтому, на мой взгляд, этот язык заслуживает гораздо большего к себе внимания и уважения, чем он имеет сегодня.

В заключение хочу заметить, что по моему глубокому убеждению, можно найти различные логичные объяснения тому, почему и как сформировался русский язык, почему он стал столь массовым и популярным.

Можно аргументированно доказать, что украинский язык более древний, чем русский. Если кто-то не согласен с этими аргументами, можно найти другие не менее убедительные.

Но объяснить, почему не погиб украинский язык, обычной человеческой логикой нельзя.

Как не мог объяснить, например, сам Тарас Шевченко, почему, будучи талантливым художником, учеником великого Брюллова, хорошо зарабатывающим живописью на хлеб насущный, он, вместо того, чтобы делать себе профессиональную карьеру, писал стихи на родном украинском языке, за которые, по его словам, ему никто ни гроша не заплатил, т которые, наконец, лишили его свободы.

Наверное, это великая тайна, разгадка которой лежит за пределами того, что может постичь человеческий разум. 

Источник: http://censor.net.ua/f386866