пʼятниця, 18 липня 2014 р.

Коли в Криму хрестився Володимир, Москви ще не було



18.07.2014 14:55

На інформаційному фронті тривають бої — президент РФ доручив Кабміну спільно з Російським історичним товариством до 15 серпня переписати підручники з історії, доповнивши їх відомостями про Крим та Севастополь, як «ісконно русскіє землі». А прихильники «велікой і недєлімой», до яких примкнув і екс-депутат Олег Царьов, нещодавно провели в Москві круглий стіл, де анонсували створення навчально-методичного посібника про Новоросію. Риторика не нова: Крим Україні Хрущов подарував, а територія від Дону до Сяну — «русскій мір».

Торжество історичної справедливості

Темі включення Криму до складу України доктор історичних наук Юрій Шаповал присвятив не одну наукову статтю.
— Саме версія «царського подарунка» Хрущова є найбільш розповсюдженою, коли в Росії згадують Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року. З’явився він тоді, коли кремлівські ідеологи помпезно відзначали 300-річчя «возз’єднання» України і Росії, — каже він. — Тож тепер стверджують, що генсек розщедрився саме до цього ювілею. Показово, що до 1991-го, тобто до проголошення нашої незалежності, про акт передачі півострова говорили винятково як про «торжество історичної справедливості».
А вже в січні 1992 року Верховна Рада Російської Федерації приймає постанову, в якій ставить під сумнів законність указу, а згодом надає федеральний статус українському Севастополю.

— Слід зазначити, що під час повернення Криму Україні було дотримано всі необхідні процедури, — долучається до розмови історик і політолог Роман Матузко. — Але насамперед слід зрозуміти, що ж стало причиною перепідпорядкування півострова Києву. Так ось, згідно із проектом Генплану від 1921 року Україна поділялася на дві обласні одиниці економічного районування. Одна з них, цитую «Большую советскую энциклопедию» (1931), — «Южная Горнонопромышленная область... задуманная как производственный комбинат тяжелой индустрии... должна включить половину УССР (по линии Харьков—Днепропетровск—Кривой Рог— Николаев, а также весь Крым». Тобто вже тоді було зрозуміло, що півострів не може існувати без інтеграції в українську економіку.
Саме Україна в повоєнний час відновлювала зруйнований Крим, задіявши всі можливі людські та матеріальні ресурси. І якщо знову повернутися до указу 1954 року, то варто сказати, що насправді ми, українці, на прохання Кремля врятували півострів, економіка якого була повністю знищена війною, а населення депортовано Сталіним. Таку думку висловив посол України у Великій Британії Володимир Хандогій у коментарі газеті Tіmes.
Звернемося до цифр. Після Другої світової на півострові залишилося лише 350 тисяч населення. У Севастополі — 1019 осіб. Такі дані наводить Роман Матузко в монографії «Крим: історія та сучасність». Не працюють підприємства і колгоспи, закрито школи. Наприкінці 1953 року, саме напередодні приєднання до Києва, на півострові було тільки три хлібні магазини, 18 м’ясних, вісім молочних та лише два, де продавали текстиль. Тож продукти харчування, промислові товари, вода, електроенергія — все йде з України. За рахунок її економіки розпочинається будівництво Сімферопольського і Старо-Кримського водосховищ, Північно-Кримського каналу, яке здійснює «Укрводбуд». А хто, як не хлібороби-українці можуть підняти зруйноване сільське господарство?
У листі для службового користування, направленому Першому секретареві ЦК КПУ О. Криченку (січень 1954-го), йдеться: «У Криму посівні площі скоротилися на 70 тисяч гектарів порівняно з 1940 роком. Тваринництво опинилося на межі загибелі. Колгоспи Алуштинського, Балаклавського, Куйбишевського, Судакського, Бахчисарайського районів уже в грудні повністю використали корми для худоби, в решті районів їх від потреби — 31—40 відсотків. Велика рогата худоба, телята, вівці, свині утримувалися просто неба. В області не вистачало 1100 тракторів. Не виконали план легка і харчова промисловість. Невчасно виплачувалася заробітна плата вчителям, медикам» (ЦДАДА України). Перелік проблем, які самостійно Крим не міг розв’язати, можна продовжувати. Усі ці дані збереглися в архівних матеріалах. Зазначимо ще одне: за рахунок наших областей іде і базове комплектування Чорноморського флоту.
Росія, до якої на той час адміністративно входив Крим, не справлялася з освоєнням штучно відірваної від України території. Голови Сімферопольської і Севастопольської рад Катков і Сосницький звертаються до Кримського облвиконкому і Ради Міністрів РРФСР з пропозицією покінчити з управлінською плутаниною та приєднати Кримську область до України.
— На партконференції цю ідею активно підтримали секретар Керченського міськкому Смородін, Феодосійського — Мойсеєв, Ялтинського — Медунов та інші, — каже Роман Матузко. — Тодішній керівник області Полянський на XXV облпартконференції підкреслював: «Передача Крыма в состав Украинской Республики связана с общностью экономики, территориальной близостью, а также издавна сложившимися хозяйственными, культурными взаимоотношениями, положительно скажется на всестороннем развитии этого уголка нашей Родины, будет содействовать дальнейшему развитию экономики России».

Росія тут уперше з’явилася у XVІІІ столітті

— Крим — історична батьківщина кримських татар, з якими так брутально повівся сталінський режим, депортувавши у 1944 році, — продовжує розмову Юрій Шаповал. — Як відомо, тоді «покарані» були і болгари, вірмени, греки, яких виселили у східні райони колишнього Союзу. І тут варто нагадати, що Росія ВПЕРШЕ з’явилася на Кримському півострові. До того відносини з ним розвивала переважно Україна.
Праукраїна — це і Скіфія, про історію якої нам розповідають древні кургани не де-небудь, а на Дніпропетровщині, Запоріжжі, Київщині і далі на захід. Народи, які населяли державне утворення, що подарувало нам золоту пектораль і тисячі інших витворів мистецтва, на яких можна побачити воїнів у вишитому одязі, відомі в Криму з давніх-давен (згідно із сучасною наукою, початок скіфської історії — кінець VІІІ — початок VІІ ст. до н. е.). Населяли півострів і таври, кімерійці, сармати, синди, хозари, україно-руси, греки, генуезці, але там ніколи не було московитів. Його територія входила не лише до складу Скіфії, а й Понтійського царства, Римської і візантійської імперій, Хозарського каганату і Золотої Орди, потім Османської імперії, і тільки після російсько-турецьких війн відійшла до імперії зла.
Відомо, що за часів княжої Русі між Києвом та Кримом існували тісні зв’язки. Її висока культура мала значний вплив на півострів, між цими землями підтримувалися постійні торговельні контакти, зокрема і судноплавним шляхом по Дніпру до Сурожа (Судака). А найзначнішою подією тих часів стало хрещення князя Володимира у 989 році в Херсонесі (Севастополь), який він тримав під своєю владою. Москва, як відомо, почала будуватися у 1147 році.
Хроніки донесли до нас й інші дати. Так, у 1261 році виникає фактично перше кримськотатарське державне утворення на берегах Чорного моря, з 1427-го — це вже Кримське ханство, перший з очільників якого отримує європейську освіту — при дворі Великого князя Литовського Вітовта. Майже через сто років його спадкоємець — хан Мухаммед Гірей з гетьманом Дашкевичем іде на Москву і Рязань, яка вже тоді вирізнялася агресивністю і була ворожою до близьких і далеких сусідів. Більшість із них підкорила зброєю. Але ханству вона платила данину до 1711 року.
А поки в Москві ще тільки визрівають плани захоплення Криму, його історію протягом століть пишуть запорожці, які називали Чорне море, де вони панували, — Козацьким.
Після перемог в російсько-турецьких війнах, які своїми життями кували й тисячі українців, 8 квітня 1783 року Катерина ІІ оголошує маніфест про приєднання (насправді загарбання) Криму.
— Цей факт деякі фахівці називають антиправовим, з точки зору міжнародного права, — каже доктор історичних наук Юрій Шаповал. — Тоді європейські країни виступили проти дій Росії. А імперія заявляла, що Крим приєднано лише з однією метою — цивілізувати місцеве населення.
У процесі «цивілізування» було знищено мечеті, вирубано сади, виселено татар, розпочалася русифікація.
— Щоб заповнити півострів росіянами, солдатам запропонували демобілізацію за умови переселення у Крим, — продовжує розповідь історик. — Ті погоджувалися, але тільки-но отримували свободу, розбігалися по неосяжних російських теренах. Тоді в Петербурзі вирішили переселити на півострів українців. Наприкінці XІX — на початку XX століть на території колишнього Кримського ханства домінували українці. За переписом 1897 року в Таврійській губернії українців було 42,2 відсотка, росіян — 27,9, татар — 13, німців — 5,4 відсотка, решта — інші національності.
Дослівно
Доктор історичних наук, екс-співробітник французького МЗСАнтуан АРЖАКОВСЬКИЙ:
— Офіційний Кремль та його господар спотворюють cвітову історію, називаючи анексований Крим «невід’ємною частиною російської історії». У складі Росії ця територія перебувала лише 80 років. 
Росіяни «понаїхали» на півострів після Кримської війни 1856 року і залишалися до 1922-го. Від цього часу Крим — це вже окрема республіка, але не українська і не російська, а радянська (перший уряд Кримської автономної соціалістичної радянської республіки очолив голова більшовицького уряду казанських татар Сахиб-гару Саїд-Галієв).
Крим — частина російської історії лише 70 років. Після Другої світової війни — тільки 10 років, з 1945-го (коли автономну республіку було перетворено на звичайну область у складі РРФСР) по 1954-й, підсумував науковець. Про це повідомляє «Історична правда».
Проблема полягає в тому, що постійно плутають історію Русі (Київської) з історією Московії (Росії).
Це всім відомо в Україні, але, на жаль, у Західній Європі люди не завжди розуміються на тонкощах цих історичних назв.
Що було далі, відомо, — продовжує Юрій Шаповал. — Царат проводив агресивну демографічну політику, навмисно заселяючи найкращі кутки окраїн, за словами фахівця з національної політики Сталіна, «колонізаторськими елементами, для того, щоб відтіснити місцеві національні маси в гірші райони й посилити національний розбрат».
Ту саму політику проводила і радянська влада. Уже за переписом 1939 року в Криму було 48,8 відсотка росіян, 25,3 — татар, українців — 10,2 відсотка. Не в останню чергу зміна етнічного складу Криму і стала передумовою анексії півострова Росією вже в наш час.

Cкопійовано з сайту Голос України

 

Немає коментарів:

Дописати коментар

Популярные сообщения